Насилля
Вікторія Яковчук
(18+)
Насилля... Якщо вже повівся хтось як тварина, І навіть над тілом твоїм забажав влади, Байдуже - достатньо доросла чи все ще дитина - Сама навряд чи зможеш добитися правди. Коли надто бажатиме порушити твій простір - Мовчи. Покірно лягай в його постіль. Поскаржишся - отримаєш соціальний розстріл: Тонни бруду, недовіри й власної злості. "Замалюй синці на тілі, Змий розтертий макіяж І витри сльози, бо на ділі Вони не допоможуть ніяк. Рукавами закрий на зап'ястях слід. Вийди і посміхнись, тут же гості! І байдуже, що той сивий дід Щойно заламував тобі кості. Байдуже на роздерту блузку. Сама винна. Чому вбралась отак?! Брехуха! Може причепити тебе на мотузку І тримати під наглядом, як скажених собак? Не подобається перспектива? Тоді мовчи. Подумаєш, торкнувся трохи! Сама спровокувала. Життя ще навчить До виходу з вікна рахувати кроки." Єдина радість, залишена суспільством - Поплакати в подушку, коли душа напівмертва, Бо чомусь, серед усього цього дійства, У них завжди винною виходить жертва.
2021-03-23 03:15:58
2
0
Інші вірші поета
Не можна кохати за щось Місто Не забирай мене в тих... Час
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5265
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12450