Вірші
Сніг
Існують люди - мов сніг;
Бездоганно чисті, схильні до швидкого танення.
Від того на них сліди чужих ніг
Видніються, мов смертельне душевне поранення.
І бува так страшно залишитись з ними!
Обійти б стороною, залишити десь чудом.
На дні пам'яті. Недоторканими. Святими.
Аби тільки не заляпати власним брудом.
Тільки-от покинувши їх під ногами перехожих,
Що не шкодують руйнувати внутрішню красу,
Ви йдете на пошуки неідеальних, проте схожих.
А могли б разом із снігу перетворитись на росу.
Бо як не ви - той сніг розтопчуть інші.
Як не ви - він і сам розтане між складних доріг.
Не бійтесь, що не заслужили, що ви гірші;
Просто вас теж хтось колись знайшов і не зберіг.
3
0
272
Настане час
Наказ вбивати лунає там, у кремлі,
На виконання тим, хто має вітер в голові.
Знайте: настане час і дощ омиє наші землі,
Проте ваші руки залишаться в крові.
Настане час - ми відбудуємо міста,
І стихне біль, що душу рве ночами.
А ваша доля - нести провин хреста,
Зачинені від світу сімома замками.
Настане час - тут линутиме дитячий сміх,
І сусід з сусідом перекинуться жартом.
Москву ж накриє криваво-чорний сніг
І стане питання: чи було воно того варто?
Чи вартий страх перед наказом
Аби до рук узяти зброю
І вбивати, жалкуючи щоразу,
Мирних, що не здавалися без бою?
Настане час. Весна розквітне маком.
Сіятимемо жито. Заговоримо на мові.
Зшиємо країну стібочок за стібком, мов прапор,
Доки ваша відчищатиметься від крові.
Настане час: прийде розплата від сиріт,
Що через вас лишились без батьківської любові.
Ви власноруч стягнули на своїй шиї дріт,
Проростивши в нас зерна єдності і волі.
Настане час: ми відновимо руїни,
Мов фенікси з попелу - знов і знов.
Але ніколи не забудемо ран країни,
І того, що на руках росії українська кров.
9
0
311
Корабель
Тихіше, сонце, не злись,
Ми ж немов деревця:
Стовбурами, корінням сплелись
І разом до самого кінця.
Тихіше, сонце, не кричи,
Уже немов батут ті граблі.
Ліпше мене міцніш обійми,
Бо лиш так втримається наш кораблик.
Тягнуть на дно трюми, забиті обіцянками,
Які колись може й стануть дійсністю,
А поки замість рому брехня ллється склянками
Я в тиші твоєю звучатиму совістю.
Тонути - зле, море наповнене перцем;
Море самотності, прикрашене підлістю.
Хоч чимало піратів викрадали моє серце
Ти серед них відрізняєшся вірністю.
Та і я ніби не просто бранка...
Як часто полонені сидять біля штурвала?
На твою забаганку і кухарка, і коханка,
За тебе з радістю і душу віддала б.
Не тони. Втонулий капітан не ввійде до повісті.
Молю: дай вірний курс нашому кораблю.
Я і далі звучатиму нотами твоєї совісті.
На морі. На суші. Завжди люблю
5
0
357
планета
Певно, інопланетяни з нас насміхаються,
Адже люди - єдині істоти, що не цінують життя;
Планета вже задихається,
А ти й далі кидаєш сміття.
9
3
395
Поет
У мені помер поет
Уже вкотре, застрелений цензурою
Яка, взявшись зі стереотипами в дует
За волю розплатилася римованою натурою
Ви вбили поета
Мовчки оголосили війну
Якщо долю вирішує підкинута монета
То хто тоді назве їй ціну?
Поет-романтик гине. У тім і ваша вина -
Сподівались, що за ним будуть нові
Але ж ні. Їх не було й нема
Може й не моя війна, але ж в моїй голові
7
0
454
Помста Ольги
Давним-давно на Київській Русі
Жила-була княгиня Ольга;
Міцна духом, не піддавалася спокусі -
Одна лиш своїм вчинкам вольна.
Лиш раз, на мить діставсь до неї відчай:
Князя Ігоря древляни вбили,
І, як велів тоді жорстокий звичай,
За мужа мала мстити аж доки стане сили.
Прийшли свати, та все з дарами;
Просили вийти за їхнього князя Мала.
От тільки Ігоря не замінити ні богами, ні царями,
І за його гибель Ольга живцем їх поховала.
Се була перша помста. Тоді прийшли древлянськії мужі
Їх всіх було запрошено до бані.
Гуляли, пили, танцювали і звивались, мов вужі,
Коли вогонь забрав тіла їх замість дані.
Поки люд чекав повернення послів,
Княгиня йшла чинити тризну.
Тоді ж древляни від дзенькіту кухлів
Подуріли й прогавили трутизну.
На трьох помстах не настав історії кінець;
Ольга, зібравши дуже військо,
Розбила Іскоростень, як увірвавсь її терпець -
Попрохала в міщан пташок свійських,
З кожного двору по кілька голубів,
Ніби для примирення, ніби для загального добра.
Тоді ж у сутінках небо осяяли тисячі вогнів,
І під жалібний спів птахів місто згоріло дотла.
У цієї легенди суть лиш одна:
Жінка тоді ні в чому не знає зупину,
Не беруть ні підкупи, ні могутні війська,
Якщо хтось образив її честь і родину.
6
2
424
Батьки виховували нас інакше
Знаєш, батьки виховували нас інакше.
Пам'ятаю, як говорили, в усій своїй могутності:
"Поводься добре й стеж за словами, юначе!"
І я намагаюся. Проте тільки в їхній присутності.
2
0
376
Час
Люди витрачають час на агресію,
Алкоголь, наркотики замість подорожей,
На нудну роботу, і затяжну депресію,
Стереотипи і обговорення інших людей.
Прошу, не сприймай за образу чи знак,
Лише дай мені дещо спитати:
Як гадаєш, ти точно живеш так,
Щоб в кінці було що згадати?
4
1
318
Насилля
Насилля... Якщо вже повівся хтось як тварина,
І навіть над тілом твоїм забажав влади,
Байдуже - достатньо доросла чи все ще дитина -
Сама навряд чи зможеш добитися правди.
Коли надто бажатиме порушити твій простір -
Мовчи. Покірно лягай в його постіль.
Поскаржишся - отримаєш соціальний розстріл:
Тонни бруду, недовіри й власної злості.
"Замалюй синці на тілі,
Змий розтертий макіяж
І витри сльози, бо на ділі
Вони не допоможуть ніяк.
Рукавами закрий на зап'ястях слід.
Вийди і посміхнись, тут же гості!
І байдуже, що той сивий дід
Щойно заламував тобі кості.
Байдуже на роздерту блузку.
Сама винна. Чому вбралась отак?!
Брехуха! Може причепити тебе на мотузку
І тримати під наглядом, як скажених собак?
Не подобається перспектива? Тоді мовчи.
Подумаєш, торкнувся трохи!
Сама спровокувала. Життя ще навчить
До виходу з вікна рахувати кроки."
Єдина радість, залишена суспільством -
Поплакати в подушку, коли душа напівмертва,
Бо чомусь, серед усього цього дійства,
У них завжди винною виходить жертва.
2
0
341
Сьома секунда
Кожні сім секунд хтось втрачає здоровий глузд:
Отак зриває дах, зникає вся терпимість
І цій людині з-поміж усіх на світі нужд
Найбільше треба просто бути з кимось.
Закладаюсь, на твоєму шляху теж таке траплялось:
Слова ріжуть душу, немов шипи троянди,
Тиснуть спогади, від болю мова аж віднялась,
А сьома секунда вже запрошує до танцю.
П'єш заспокійливі, ніби то бурбон,
Згадуєш минуле, ніби ви з ним не чужинці.
І тягне так, ніби розум - то вагон,
А ти сходиш не на своїй зупинці.
5
0
301
Недоліки
Люби мене з недоліками
З усіма моїми неточностями
З прищиками, шрамами
На серці ранами
Обіймай за неідеальну талію
На ключицях пальчиком виводь лінію
І незграбність полюби
У недоліках побач скарби
Заплітай моє чудне волосся
Цілуй очі, яким не спалося
Люби щоки, запалені соромом
Люби мене не тілом, а розумом
3
0
416
Серця заржавіли
Нехай називають кохання забавами,
І доводять, що воно аж ніяк не вічне,
Їхні серця давно вже заржавіли,
Та й ми - явище доволі незвичне.
Нехай інші шукають щастя в замках,
В каменях, золоті й шовках;
Ми ж маємо фотографії в рамках
І піццу на вечірніх парковках.
3
2
383
Для чого жінкам потрібен чоловік?
Для користі, щоб вдома постелив паркет?
Для утіхи, грошей? Може для удачі?
Ні. Для того, щоб поки ти несеш важкий пакет,
Він поруч волів нести ще важчі.
Щоб не боятись слів, які лунають поміж людом,
А знати точно: байдуже на боягузливих нікчем;
І поки в вас обох кидають брудом -
Ви одне одного прикриєте плечем.
2
0
338
До біса гаманці
Сонце, ти не переймайся через гроші
Не перетворюй власні переваги в болото
Доки інші шукають багатства й розкоші
Мені валентинка твоя дорожча за золото
Доки людство стежить за курсом валют
Я стежу за різкими рухами, бережу сон
Дивуюсь як поєднується залежність та абсолют
І навіть без посади і титула твоє слово для мене закон
До біса гаманці - вони лише прикраса
Ними не прикриєш гнилість жерствих душ
Ти ж - живий, хіба на зраненому серці клякса
Але її вже скоро залікую. На старт. Увага. Руш.
0
0
324
Коли
Спалю старий календар - тепер ти не просто друг,
І в обіймах щаслива сльоза бринить на оці.
Скільки б не було навколо недуг - витримає дух,
Коли я старі помилки лишаю в минулому році,
Коли кожен наступний вибір - на твою користь,
Бо ти заслуговуєш, бо ти цього вартий,
Бо стараєшся, бо задля нас все робиш на совість
І розумієш, що довіра моя - не жарти;
Коли прожито немало, а траплялися тільки байдужі,
Молитва небайдужого прямо в серце влучить.
Запам'ятайте: коли з'єдналися серцями скалічені душі -
Їх і чума, і відстань, і сам час повік не розлучать.
2
0
526
паскудно хворіти самотнім
паскудно коли кохання не пише
і перші обов'язки в житті безтурботнім
але ще більше
паскудно хворіти самотнім
холодні руки
але лоб гарячий
стали гучнішими звуки
знову самотність, знову невдача
брязькіт ложки
віддає прямо в скроні
і тільки книжки
у твоїй кімнаті, у твоїй долоні
і той червоний светр
давно перестав гріти
байдуже що покаже термометр
коли однаково нíкому підвезти ліки
6
0
314
Піти в кіно
Піти в кіно - такий був план,
І триматися за руки, знявши рукавичку.
Але погляд геть не падав на екран -
У цей момент ми проживали власну стрічку.
3
0
467
Не можна кохати за щось
Хоч ці слова сказано вже не раз,
І повторювати може і немає сенсу,
Намагатимусь без тавтологій і прикрас
Присвятити їх в твою адресу.
Впевнена: не можна кохати за щось,
Адже кохання не потребує причини.
Воно просто знайшлось, відбулось, вдалось;
Просто взяло і полялось в судини.
Витіснило з легень сигаретний дим,
І хоч на плечах багаж відповідальності,
Проте так легко йти, як з ним,
Ще не було у цій реальності.
Нехай ми трохи дивні, для когось може психи,
І дії непередбачувані - від краю до краю;
Ти - від суму для мене найкращі ліки,
І понад усе в тобі саме це я щиро кохаю.
5
1
421
Ніч
за вікном позиції займає ніч
саме час допитуватися правди
ви показали вже безліч облич
але чи є серед них справжні?
4
0
356
Ти ніби дорослий
Ти ніби дорослий
Хоча в очах все ще бачу дитину
Ти ніби дорослий
Принаймні доводиш це невпинно
Ти ніби дорослий
Щодня приміряєш нові маски
Ти ніби дорослий
Уже не віриш в байки і казки
Ти ніби дорослий
Більше задарма не плачеш
Ти ніби дорослий
Усюди лиш вигоду бачиш
Ти ніби дорослий
Прикидаєшся ніби не боляче знов
Ти ніби дорослий
Вже давно не віриш в любов
4
0
345
Поки за вікном осінь
Поки в руках книжка, а за вікном листя зриває вітер,
І всі тримають дистанцію, не менше ніж метр,
Байдуже, скільки там до хеппі енду залишилось літер,
Доки твої обійми відчуваю крізь теплий светр.
І поки в руках кава, а за вікном осінній дощ,
І відлітають у вирій перельотні птиці,
Мені байдуже, що люди рвуться до крамничок і площ,
Доки ти поруч, вдома, ніжно цілуєш мої ключиці.
2
0
381
Не забирай мене в тих...
Клубок в горлі застряг і голос притих;
Кажеш доля не в нашу користь видала карти.
Якщо ти змирився, то не забирай мене в тих,
Хто досі цінує і для кого я чогось варта.
8
0
422
Ніхто не віда, що у неї на душі
Кожен думає, що знає
Те, що хоче саме вона,
Те, в що вірить і чого бажає,
Через що на серці пустота...
Ніхто не віда, що у неї на душі:
Чи сум, чи радість шляхом її плине;
Та, що складає рими у вірші,
Щоб стирати пам'ять по краплині...
Ніхто не віда... Знову печаль та горе
Залишаться замкненими в серці,
І знову життя її кидає в море,
Де вода пекучіша від перцю...
Ніхто не віда... Коли у морі проблем
Вона спокійно проти течії пливе,
Коли вирішує купу важких дилем-
Все довкола злиться і реве...
Ніхто не віда... Посмішкою знов
Усе болюче швидко замаскує,
Забудеться...Бо ранок, що прийшов,
Усі проблеми вміло залікує...
Ніхто не віда... На лиці тепер
Знову маска, що ховає сум...
Знову, викладаючи сльози на папер,
Знаходиться у полоні хворих дум...
2
0
687
Час не лікує
Час не лікує. Час засліплює очі -
Замальовує біль крихким олівцем,
Але той проявляється майже щоночі.
Час не лікує. Час робить сліпцем.
9
0
496
Нехай хоч слова належать мені
Я більше не хочу присвячувати вірші
Ні тобі, ні країні, ні птахам повесні
Якщо все, що бачу - чуже й належить іншим
То нехай хоч слова належать мені.
8
0
441
Фільми
Пообіцяв на фільм перетворити стосунки
Шкода, що завчасно не обрали сценарій
Бо замість "50 перших поцілунків"
"За п'ять кроків до кохання" тоне наш "Титанік".
Тепер я "Анна Кареніна" - "Нерви" розхитані
У "Щоденник пам'яті" пишу вірші, як "Закоханий Шекспір"
Я - Ромео. "Листи до Джульєтти" досі нечитані
"Це безглузде кохання" і в ньому "Винні зірки"
5
0
513
Вистачить часу?
Призначаєш зустрічі, носиш в гаманці візитки.
І вічно зайнятий, намагаєшся все життя спланувати.
Окремим стовпцем лишаю тобі записку;
Поспішаєш чи встигнеш її прочитати?
"Відкрий календар, впиши моє ім'я в свої плани.
Хоча б у травні. Не смішно. Не корчи гримасу.
Мій день народження, наше місце. Прийдеш, коханий?
Може тоді тобі все ж вистачить часу?"
4
0
560
Забери мене
Забери мене туди, де немає 3G,
Де повітря без пилу і газів,
Від коментарів та репостів мене вбережи,
Від фотографій голих тіл та пейзажів.
Ти забери мене туди, де немає електрики,
Де замість радіо пісні під гітару,
Де немає брехні, немає синтетики,
Немає ні перехожих, ні брудних тротуарів.
Забери мене від усіх, від усього,
Забери несподівано, несвідомо.
Як завжди, прошу лише одного -
Забери мене й не віддавай нікому.
10
2
549
Кохайте не за гроші в банку...
Кохайте не за гроші в банку,
Не за золото й камінці в кишенях.
Кохайте за посмішку і каву зранку,
За відчуття свободи в серці і легенях,
За очі, що дивляться так мило,
І плечі, що поруч непорушно.
Чим закохуватися в гроші й тіло,
Закохуйтеся краще в душу.
9
1
566
Місто
Місто дійсно чудове, правда,
Але дечого йому не вистачає.
Не знаю чи недолік те, чи вада,
Що воно без тебе мене зустрічає.
Тут шикарні театри й будинки,
Але від них все ж віє журбою.
Хочу, щоб проспекти, вулиці і навіть бруківка,
Щоб і саме місто пропахлось тобою.
Хочу самотньо вночі мандрувати,
І наші прогулянки швидкою ходою
Не уявляти, а просто згадати.
Хочу, щоб це місто пропахлось тобою.
6
1
576
Ви плювали на мене з високої вежі...
Ви плювали на мене з високої вежі,
Коли були найбільш необхідні.
Поки моє життя палало в пожежі,
Ви доводили, що не менш бідні.
Ви витирали об мене свої ноги,
Одягнені в колючі підошви,
І ті, від кого чекала допомоги,
Топтали мою душу найдовше.
Але життя віддає бумерангом,
Бо так чи інакше, все має межі.
І тепер, коли Ви перед зашморгом,
Уже я стою на горі високої вежі.
12
2
495
Псих
Сам собі злегка нагадую психа
В сорочці з рукавами позаду.
Та все ж, переживши стільки лиха
Я не згубив розумового складу.
При мені мій глузд і міцний дах
(Хоч люди і казали, що він давно поїхав),
А не як у тих, що живуть лиш в спогадах,
Та впевнені, що я і нині ними дихав.
Агов, ну справді, ви в своєму розумі?
Спершу викинули, немов я фантик,
Немов я нуль на нуль у сумі,
Мов я просто бідний, не романтик,
А тепер, коли я все ж оклигав,
Розв'язались на сорочці рукави,
Ви хочете читати мене, мов відкриту книгу,
Забувши попередньої глави?
Можливо, краще тут поставим точку?
Може, досить тут стовбичить?
Стійте, на секунду, заберіть собі сорочку -
Схоже, вам вона набагато більше личить.
6
0
686
Спасибі батькам
Як багато говоримо слів -
Невпевнених, веселих і злих.
Як багато щодня читаєм рядків
На шпальтах і зворотах книг.
Як багато ми пам'ятаємо -
Дати, уривки, дні без злив...
Та все одно забуваємо
Про наших дорогих батьків.
Упевнено крокуючи до мрії,
Ми навмисно не помічаємо тих,
Хто, підтримуючи наші надії,
Захищаючи від поглядів злих,
Витрачають задарма свій час
Навіть без сподівать на подяку.
Вони, попри все, захищають нас,
Не отримуючи при цьому відзнаки.
Ми часто говорим "Спасибі",
Але, на жаль, зовсім не тим людям.
Вони й без того дуже щасливі
Й нізащо нас не осудять.
Та тільки-но життя дасть ляпас,
Хоч це хвороба останньої ступені
Або кілька "друзів" позбулись гримас -
Ми, недолюблені і недослухані,
Мчимось до рідної домівки,
І, виплакавшись в тісній садибі,
Вирушаємо в нові мандрівки,
Знову забувши сказати "Спасибі".
4
0
642
Лист
Пишу тобі цього листа,
Як колись писав поет блискучий:
"Цілую з першого рядка,
Бо до останнього не втерплю - дуже скучив".
Коли відповідатимеш, то напиши: як там ти?
Як погода? Чи не мерзнуть руки?
Я вишлю щось тепліше. Маю ж якось допомогти
З вдячністю за все, що ти давав ще до розлуки.
Тільки не кажи, що не маєш особливих заслуг,
До біса скромність - живемо лише раз.
Вже досить довго ти - мій кращий друг,
Перевірений на образи, скандали і час.
Час тягнеться, немов жувальна гумка,
А ти незмінно поруч, зовсім поряд.
Хоч і далеко, та в тому і задумка:
Крізь кілометри відчуваю я твій погляд.
Хоч і не один вже рік минув,
А ти й досі вірити у мене хочеш,
І щоразу, як вскочу у біду,
На вушко тихо й лагідно шепочеш:
"Ей, мала, ти через оцю дурню
Не смій вмиватися сльозою.
Дай-но тебе міцніш обійму.
Пам'ятаєш? Я поруч. Я тут. Я з тобою.
Усміхнись, тобі ж так личить посмішка.
Ти ж знаєш, що я за тебе горою.
Тобі треба відпочити. Де подушка?
Ти спи. А я поруч. Я тут. Я з тобою".
Отак в душі вщухали бурі
І повіки повільно котились до сну.
А зранку вже з нової дурі
Я могла ще що-небуть утнуть.
Ти поряд, хоч ми й по різних містах.
Це все ностальгія. Сумую, доля моя така.
Коли ж підійшло закінчення листа -
Цілую. Тепер уже з останнього рядка.
6
0
843
Привид
Я - привид, який згорає від сорому
Кожною клітинкою п'яного тіла,
Бо болючу душевну судому
Мені вгамувала дешева текіла.
Я - привид, який згорає від сорому
І вічно картається власною совістю.
На аркуші, який колись відкладу в сторону
Хочу стати романом твоїм або хоча б повістю.
Хочу стати п'єсою, останнім п'янким акордом,
Щоб лиш зі мною ввижалась далина.
Та буду хіба оповіданням чи колючим глодом,
Тож краще дай згоріти і підлий вина.
7
0
615
Я бачу, як ти на нього дивишся...
Я бачу, як ти не в моїх обіймах грієшся
В ці морозні та вітряні ночі.
Бачу, як ти на нього дивишся -
Я навіть з тисячі упізнаю ці очі.
Бо в них, навіть коли ти кривишся,
Видно кохання, палке і скажене.
Я бачу, як ти на нього дивишся -
Так, як ти дивилась колись на мене.
7
1
598
Замало мрійників
Ти виріс. Забув, що хотів.
Тепер лиш боїшся щось ускладнювати,
Тому про план "Переплисти сотню морів"
Ти волієш не згадувати.
Знайшов багато шкідливих звичок
І ще більше "шкідливих друзів".
Тебе не цікавить ніщо, крім крамничок
Та грошей на своїй злітній смузі.
Дозволяєш собі розчинятись
У сірій буденності днів,
Дозволяєш собі забувати
Про те, чим раніше жив і горів.
Ти мріяв про казки, чари і невагомості,
А тепер сам себе шкодуєш і зачиняєшся
У рамки колись безмежної свідомісті.
Скажи, це серйозно, чи, все ж, прикидаєшся?
Поглянь у дзеркало. Там той же мрійник,
Що так хотів зняти зірку з небес?
Чи, може, відходив уже його годинник
І немає більше для тебе в світі чудес?
Скажи, ти вже сховав мрії у далекі шухлядки?
Не сперечаюсь, кожен по життю сам собі соліст,
Що хоче заспівати не однієї колядки.
І ти тепер інший. Ти - реаліст.
Передумав ставати художником,
Бо фарби, як виявилось, зараз не в моді.
Набагато вигідніше бути чиновником
Чи президентом багатих народів.
Ти ж обманюєш усіх. Чи справді тебе
Влаштовує життя між коробками бетонними?
Чи справді душа знову сягає небес,
Якщо її мелодії стали лише монотонними?
А ще, було діло, хотів стати вчителем
І показувати приклад молодшим братам,
Стати таким собі спасителем,
Щоб допомагати бідним і сиротам.
Та для себе зараз обираєш професію
Не улюблену, а прибуткову.
Через кілька років вона викличе хіба що агресію;
Ти змінюватимеш покликання знову і знову.
Уже не хочеш побувати на борту літака,
Та й наврядчи з тебе вже вийде крутий піаніст.
Найбільше боїшся перетворитися на жебрака
Й постійно торочиш: "Я живу просто. Я - реаліст".
Тепер з-під твоєї руки не вийде книга чи картина,
Бо ти сам прийняв таке рішення.
Тобі не співати на сцені, і лице твоє не прикрасить вітрини,
Бо твої таланти зазнали зміщення.
Їх змістили гроші. На них зійшовся клином сучасний світ.
Такий собі казус: тепер тільки діти розбираються,
Де добро, а де зло, де гниль і де цвіт.
Лише дітлахи Вам щиро зізнаються,
Чого хочуть і кого люблять,
Лише вони не бояться кричати, допоки вистачить сил.
І допоки вони цю щирість не згублять -
Стоятиме міцно наш небосхил.
Можливо, моє покоління вже втрачене
І з-поміж депутатів, прокурорів і розбійників
Нам так не вистачає людей, що за призначенням
Змінять світ на краще. Нам замало мрійників.
Люди, а якби кожен з нас жив заради здійснення мрій,
То, можливо, було б на Землі менше заздрощів,
Менше конфліктів, злості, сварок і війн?
Може, якби подолати ті маленькі труднощі,
То кожен отримає те, що хотів,
За що переживав і чим горів?
А тоді і світ стане набагато добрішим,
І ти будеш вільним серед фантазій. Радій,
Ти ж знаєш, що навіть сонце може бути теплішим
Для тих, хто не позбавлений світлих надій.
Звертаюсь до всіх. Коли ви хочете,
Щоб від буднів перестало холодом віяти,
Просто запам'ятайте одне -
Люди, не забувайте мріяти!
5
2
621
Нарко
Ні, я не наркоман, хоча і є залежність,
Бо ти мене тримаєш міцніше героїну!
Що не кажи, ти - мій ризик, моя необережність,
Ти мій анаболік, моя манія, моя провина.
Ти - мій психолог, мій сорок перший градус,
Моя подвійна доза нікотину - не врятують медики!
Мій ніндзя-самурай і веселий Міккі Маус,
Мій гормон щастя, в животі моїм метелики...
Ти посміхайся зі мною та зривайся криками;
Мій морфій, моє особисте божевілля!
Ти мій дурман, мої чорти в омуті тихому,
Мої аномалії, алкоголь і похмілля...
Ти мій загадковий космос, вільне падіння,
Моя агонія по тілу, моя єдина радість,
Ти моя марихуана, моя отрута і спасіння,
Моя сміливість і фобія, моя сила і слабість...
Ти просто будь поруч, розкидайся жартами,
І ми під кайфом цим зустрінем старість...
Ти подружись з моїми чортами, моїми азартами -
Мій метамфетамін, паралельна реальність...
3
0
625
Заставка екрану
Ми різні, та, як-то кажуть, одне одного варті.
І хоч між нами безліч станцій та бетонного бруду -
Зустрінемось. Знайдемося на Google-карті;
Я дорогу до тебе ні за що не забуду.
Я без тебе - ніколи, ніяк і нікуди,
Але цього разу хтось тимчасово лишивсь на пероні.
І нехай між нами сотні миль, поворотів і люду -
Я кохаю. Ти поряд. Нехай навіть лише в телефоні.
Нехай хоча б на заставці екрану -
Ти поруч. Бачу блиск веселкових зіниць
І згадую те відчуття, коли рано
Прокидаюся, торкаючись твоїх ключиць.
7
0
660
