Сніг
Існують люди - мов сніг; Бездоганно чисті, схильні до швидкого танення. Від того на них сліди чужих ніг Видніються, мов смертельне душевне поранення. І бува так страшно залишитись з ними! Обійти б стороною, залишити десь чудом. На дні пам'яті. Недоторканими. Святими. Аби тільки не заляпати власним брудом. Тільки-от покинувши їх під ногами перехожих, Що не шкодують руйнувати внутрішню красу, Ви йдете на пошуки неідеальних, проте схожих. А могли б разом із снігу перетворитись на росу. Бо як не ви - той сніг розтопчуть інші. Як не ви - він і сам розтане між складних доріг. Не бійтесь, що не заслужили, що ви гірші; Просто вас теж хтось колись знайшов і не зберіг.
2023-06-01 22:53:09
3
0
Схожі вірші
Всі
Why?
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
8389
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11407