Сніг

Вікторія Яковчук

Існують люди - мов сніг; Бездоганно чисті, схильні до швидкого танення. Від того на них сліди чужих ніг Видніються, мов смертельне душевне поранення. І бува так страшно залишитись з ними! Обійти б стороною, залишити десь чудом. На дні пам'яті. Недоторканими. Святими. Аби тільки не заляпати власним брудом. Тільки-от покинувши їх під ногами перехожих, Що не шкодують руйнувати внутрішню красу, Ви йдете на пошуки неідеальних, проте схожих. А могли б разом із снігу перетворитись на росу. Бо як не ви - той сніг розтопчуть інші. Як не ви - він і сам розтане між складних доріг. Не бійтесь, що не заслужили, що ви гірші; Просто вас теж хтось колись знайшов і не зберіг.

2023-06-01 22:53:09

Інші вірші поета

паскудно хворіти самотнім Лист Піти в кіно Сьома секунда

Інші поети

Asker Nerys

@Asker_Nerys

Максим Малий

@Malyi

Olena Кim

@lenhcikm

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

3567

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1425