Настане час

Вікторія Яковчук

Наказ вбивати лунає там, у кремлі, На виконання тим, хто має вітер в голові. Знайте: настане час і дощ омиє наші землі, Проте ваші руки залишаться в крові. Настане час - ми відбудуємо міста, І стихне біль, що душу рве ночами. А ваша доля - нести провин хреста, Зачинені від світу сімома замками. Настане час - тут линутиме дитячий сміх, І сусід з сусідом перекинуться жартом. Москву ж накриє криваво-чорний сніг І стане питання: чи було воно того варто? Чи вартий страх перед наказом Аби до рук узяти зброю І вбивати, жалкуючи щоразу, Мирних, що не здавалися без бою? Настане час. Весна розквітне маком. Сіятимемо жито. Заговоримо на мові. Зшиємо країну стібочок за стібком, мов прапор, Доки ваша відчищатиметься від крові. Настане час: прийде розплата від сиріт, Що через вас лишились без батьківської любові. Ви власноруч стягнули на своїй шиї дріт, Проростивши в нас зерна єдності і волі. Настане час: ми відновимо руїни, Мов фенікси з попелу - знов і знов. Але ніколи не забудемо ран країни, І того, що на руках росії українська кров.

2022-10-14 19:42:42

9

0

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

2318

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11207