Не можна кохати за щось
Хоч ці слова сказано вже не раз, І повторювати може і немає сенсу, Намагатимусь без тавтологій і прикрас Присвятити їх в твою адресу. Впевнена: не можна кохати за щось, Адже кохання не потребує причини. Воно просто знайшлось, відбулось, вдалось; Просто взяло і полялось в судини. Витіснило з легень сигаретний дим, І хоч на плечах багаж відповідальності, Проте так легко йти, як з ним, Ще не було у цій реальності. Нехай ми трохи дивні, для когось може психи, І дії непередбачувані - від краю до краю; Ти - від суму для мене найкращі ліки, І понад усе в тобі саме це я щиро кохаю.
2020-12-10 16:56:36
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Іванка Філюк
Клас 😍
Відповісти
2021-01-15 19:53:35
Подобається
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2416
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12326