Ти виріс. Забув, що хотів. Тепер лиш боїшся щось ускладнювати, Тому про план "Переплисти сотню морів" Ти волієш не згадувати. Знайшов багато шкідливих звичок І ще більше "шкідливих друзів". Тебе не цікавить ніщо, крім крамничок Та грошей на своїй злітній смузі. Дозволяєш собі розчинятись У сірій буденності днів, Дозволяєш собі забувати Про те, чим раніше жив і горів. Ти мріяв про казки, чари і невагомості, А тепер сам себе шкодуєш і зачиняєшся У рамки колись безмежної свідомісті. Скажи, це серйозно, чи, все ж, прикидаєшся? Поглянь у дзеркало. Там той же мрійник, Що так хотів зняти зірку з небес? Чи, може, відходив уже його годинник І немає більше для тебе в світі чудес? Скажи, ти вже сховав мрії у далекі шухлядки? Не сперечаюсь, кожен по життю сам собі соліст, Що хоче заспівати не однієї колядки. І ти тепер інший. Ти - реаліст. Передумав ставати художником, Бо фарби, як виявилось, зараз не в моді. Набагато вигідніше бути чиновником Чи президентом багатих народів. Ти ж обманюєш усіх. Чи справді тебе Влаштовує життя між коробками бетонними? Чи справді душа знову сягає небес, Якщо її мелодії стали лише монотонними? А ще, було діло, хотів стати вчителем І показувати приклад молодшим братам, Стати таким собі спасителем, Щоб допомагати бідним і сиротам. Та для себе зараз обираєш професію Не улюблену, а прибуткову. Через кілька років вона викличе хіба що агресію; Ти змінюватимеш покликання знову і знову. Уже не хочеш побувати на борту літака, Та й наврядчи з тебе вже вийде крутий піаніст. Найбільше боїшся перетворитися на жебрака Й постійно торочиш: "Я живу просто. Я - реаліст". Тепер з-під твоєї руки не вийде книга чи картина, Бо ти сам прийняв таке рішення. Тобі не співати на сцені, і лице твоє не прикрасить вітрини, Бо твої таланти зазнали зміщення. Їх змістили гроші. На них зійшовся клином сучасний світ. Такий собі казус: тепер тільки діти розбираються, Де добро, а де зло, де гниль і де цвіт. Лише дітлахи Вам щиро зізнаються, Чого хочуть і кого люблять, Лише вони не бояться кричати, допоки вистачить сил. І допоки вони цю щирість не згублять - Стоятиме міцно наш небосхил. Можливо, моє покоління вже втрачене І з-поміж депутатів, прокурорів і розбійників Нам так не вистачає людей, що за призначенням Змінять світ на краще. Нам замало мрійників. Люди, а якби кожен з нас жив заради здійснення мрій, То, можливо, було б на Землі менше заздрощів, Менше конфліктів, злості, сварок і війн? Може, якби подолати ті маленькі труднощі, То кожен отримає те, що хотів, За що переживав і чим горів? А тоді і світ стане набагато добрішим, І ти будеш вільним серед фантазій. Радій, Ти ж знаєш, що навіть сонце може бути теплішим Для тих, хто не позбавлений світлих надій. Звертаюсь до всіх. Коли ви хочете, Щоб від буднів перестало холодом віяти, Просто запам'ятайте одне - Люди, не забувайте мріяти!