3π + 3я

virvechka

частина мене залишена на асфальті продубльована вирієм воронів серед граційних пазурів смерті чигає все ж яку вхопити сторону булькаю у повітря гладким камінням воно у гортані зашите з дитинства тому, мабуть, важко було говорити багато речей прийдешніх не сталось вигодуваних чужими очікуваннями |збилася зі стежки?| світ наповнений сльозами тиші ті огидливо стогнуть переставши цідити отруту я сталася (не)живою молекулярно розкладаюсь/складаюсь і на гребені не встояти: — треба брати вершину вище. — гудять ворони. пнуся зі шкірки, котру розривають ідеї багато життів вміщують під собою, зостаючись закритими в домі йду — забуваюся закриваю аспекти переставши страждати не вбачаю в собі сторонні знімки кривої я |не| витесана ні їхніми руками ні їхніми спогадами моє тіло деформоване на зап'ястках ношу мозолі від чужих доторків зайва. неправильна. дивна. не мала позиції зате носила задосить гордості впала/не впала з вікна коливалася від здогадів за нитки хапалася безпорадною впертістю виливаючи довкола брудну злість я собі змогла •пробачити •полюбити •прийняти і хай світ захлинеться чорною заздрістю бо зупинилася і с н у в а т и. p.s. автор теми Ілля Срібний.

2023-04-05 22:01:31

2

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12193

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

1999