занепад, як поклик душі
повітря. вугілля. |а|рома|н|тика диму
підпирає, вичерпує небеса.
не розуміти — не дихати,
втрачаючи сенс, —
то як недолугий спектакль.
і паперові обличчя з фурнітурою
змінюють кількість емоцій,
розчинятися у всіх і у всьому
доводити всім розпис
твоєї історії —
це не потребує ні практики,
ні думок, ні самоконтролю
/лиш вичерпані коробки/
коло. западина. втрачати рівновагу
— то архетип з народження.
можна складати молитви
невідомому,
а можна і кровоточити.
панорамно.
коли б виміри не мали
значення
ти б не перебирав їх як порятунок
тілько узгодивши власні
"пробачення"
просочуєшся на наступні тури.
крутити одну і ту саму платівку не вистачить сили
покинути/зламати/втекти
по крихтах збирати і лагодити
заангажоване і не твоє,
дотримуватися відступних
і от коли первісток в тобі
сичить, штурхає на волю
ти чекаєш запиту, просиш відстрочки
неохоче кидаєшся в піну
і тебе абсорбують померки
звідусіль.
то кінець лиш початок чогось зайвого
чи початок і є кінцем старого?
p.s. автор теми Ілля Срібний
фото моє, лате-арт теж моє
2023-02-22 19:37:27
3
0