ПОВЕРНИ доДОМУ
(18+)
я загубилася посеред трав, тої високої розлуки малою кричала що є сил, ніхто не чув, ніхто не йшов, а потім прийшов вітер і скосив наскрізно звуки. оглохла, стала мовчазна, переплітаю тепер кров, і та змінилася, заграла новим барв'ям у барі¹, тепер просилися вже самі трави мене привить, в'язалися зашморгом на в'язах² багнопелени і... не було чим крить. чим дужче опиралася, то більше їх прилипало, під шкіру струп'ям³ заповзало і залишалося там, мучачи кожен нерв своїм рухом, будуючи новий штам⁴ паразитів громіздких, так, що не хватало лих. так і жила, коли колола сосна, ховала зір, бо то не є звір і йшла наперекір своїй самотності, щоб впевнитися, що не зникла. із людьми ж воно простіше, притерся і ніби свій тільки от думка «тішить»: «приміряй лиця, але обабіч стій.» вдавати гарно, мабуть, заодно і брехати — можна, можна тебе, сите дитя, колихати? — можна. я вб'ю тебе, си чує мене? сич чує, та через ніздрі свист дуне і нагадає про колиску-смерть, і погляд карочорних очей впер, і циганка проходить, кашлюка, хусткою "цвітастою" поколиха: «забула, — каже. — коріння, падлюка і страху-совісті вже не зна!» і спочило курище⁵ уповні розгорнутих дум, я йшла вогнем стомлених вулиць як той пастух все шукав білих овець, яких розгубив у полі, яких і забрати назад додому забув. де мій дім? де моя вічна стома? де похилена груднина із соми? моїм верховіттям була природа і той галас прийшов, відновилися звуки-стуки-грюки, зібралася любов навколо мене, охопила стан, пустила нашкірки струм — природа повернула до первородних колінних струн. © Мелica бар¹ — позасистемна одиниця виміру атмосферного тиску, яка приблизно дорівнює одній фiзичнiй атмосферi. в'язи² — тильна частина шиï, шийні хребці струп'я³ — шкiрка, яка вкриває поверхню або краï рани, що загоюється. штам⁴ — у мікробіології чиста культура мікроорганізмів, виділення з середовища, яку використовують для виготовлення вакцин і сироваток. курище⁵ — прозорі випари, рух який ледве помітний; легкий туман, який огортає що-небудь. #поезія_поза_правилами а тутечки декламація: https://t.me/kaposnitsa/4
2021-07-21 09:07:19
7
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2683
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2381