___
Vita Khut'ko
І в спеку, і в стужу, і в день дощовий Минає життя щосекунди. Цінуйте життя усі ті, хто живий, Бо більше його вже не буде. Птахи відспівають, роки пролетять І всі відлетим ми у вирій, Та з вирію вже не вернемось назад - Життя буде скошена нива. Цінуйте життя поки маєте змогу Ще жити й ходити по грішній землі, Бо скільки нам жити, відомо лиш Богу, Хтось завтра прокинеться, хтось - може й ні...
2020-09-26 11:06:16
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Аліса Вронська
Дуже хороший вірш з глибоким сенсом. Дає привід задуматись над важливими речами!
Відповісти
2021-01-22 12:09:19
1
Vita Khut'ko
@Аліса Вронська дякую ❤️
Відповісти
2021-01-22 21:37:29
Подобається
Інші вірші поета
Тихо... _ _ _
Інші поети
_Юпитер_
@_Cuddlies_
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4028
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11527