Не мой
Больно думать, что ты не мой Спать ложишься и поздно встаешь, Откликаясь в сердце тоской, Вызываешь по телу дрожь. Я живу словно труп распятый, Не заметивший смерти своей. А ты, добродетель клятый, Сделал Ад для меня холодней. Тот, кто тлеет, имеет шанс Полыхать ярким пламенем снова. Кто разбит — обретет баланс, Кто неволен — сбросит оковы. Извергается грусть слезами И тоска душу трет в порошок. Все, что нравилось телу годами, Сейчас горлу стоит поперек. И немой обиды нотки Для меня сложились в песне, И пускай в период нечеткий Все равно мы останемся вместе. Ты знал, что я одна Могу чувствовать боль твою? Ты заснешь, а я допоздна Колыбельные петь люблю. Не волнуйся, мне сон не в радость, Мне не важно, что было до. Ты не против, я здесь останусь, Среди груды твоих трудов. Я чувствую ветра порывы И вокруг опять ни души. А быть одной так паршиво, Ты знаешь, но не спешишь. Больно думать — ты стал ненужным, Даже в самой огромной толпе. Безвольный стал, обезоруженный Ты больше всего нужен мне. Нам, кажется, нужно увидеться, Удели мне пару минут. Дождей, может быть, не предвидится, Сверь часы прежде! Как же, идут? Но небо затянут тучи, Твой сон — прототип бытия, Засыпай, ты, небось, намучился? Отныне с тобой только я.
2022-12-17 12:47:26
0
0
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1646
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11355