Мальчик в полосатой пижаме
Он играл мне на укулеле, Разрывая все мысли на плёнке. Удивительно, сколько же ереси Твердилось наивной девчонке. «Я останусь здесь, правда, навечно. Мне страшно отправиться в сон» Снова слышится вызов привычный И на этот раз он отклонён. Не знаю. Мне правда не хочется Терять тебя на магистрали, А душа моя следом волочится, Тяжко стонет: «я очень устала» Мне больно. Ты помнишь розы? Они жалят, как солнце земли, Как калечат деревья грозы, Как счастливых — депрессии дебри. Он играл мне на укулеле, — В полосатой пижаме мальчик, Постепенно взгляды тускнели, Но один же глядел так страдальчески. У тебя сигареты закончились, И иссякла вечная тяга Ко всему, что раньше душе И всему тебе было во благо. В полосатой пижаме мальчик, Синтезатор, планы на будущее, Наш холм, мои звезды и жизнь, Которой не стать нашей будничной. Я бы пела, а ты мне играл, Пусть неправильно, пусть не по нотам, Пусть бы ветер вокруг танцевал, Пусть бы с нами он был измотан. Не дожили мы до юбилея, Розы, кстати, завяли тоже. Я от ветра, как видишь, болею, Твоя музыка стала тревожнее. Укулеле заплачет звонко Неестественным диссонансом, Этот плач подхватит девчонка, Хоть и редко поёт романсы. И знаешь ли, мальчик в пижаме, Не спеши забывать эти ноты. Вспоминаю и я их местами, Но молчу, ведь ты же измотан. Ставлю точку, тире, запятую, История здесь не кончается. Простила? Всю гордость впустую? Люблю. Да, такое случается.
2022-12-17 12:48:00
0
0
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1877
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2383