Мама. Лизе Уомак
*Лизе Уомак и всем матерям, пережившим своих детей Мама, мама, ты спишь? Я вижу, что нет, но все же, В окно с надеждой глядишь И я, знаешь, тоскую тоже. Я, каждый день вопрошая, С небом сверяю путь, Пускай же тоска большая Не сможет меня обмануть. Пускай же и месяц, и звезды, И солнца прозрачный дурман, И воздух, что ауру создал Улягутся, словно туман. Мама, слышишь, я понял недавно Ту суть счастливых ночей: «Всегда будь за все благодарным, Упрекать никого не смей» Мама, знаешь, может и правда Это солнце светило ясней Тому, кто над сердцем награду От жизни хранит, как трофей. И снова ты тихо вздыхаешь, Отводя грустный взгляд от меня. «Гас, ты никому не мешаешь, Я жизнь создала для тебя!» Она искренне, преданно верит, Что правильно сына растит, А сам он слегка не уверен, И в сердце обиды хранит. Обижаюсь и снова сбегаю, Возвращаясь к крыльцу, постою, Увидев улыбку — растаю, Увидев слезы — сгорю. Мама, плакать я стал потише И больше прибавилось сил, Ты старалась меня услышать, А я все по прежнему гнил. Мама, спряталось солнце за тучи, Мама, вижу я небеса. «Ты слишком, мой Пип, везучий, Ты смог бы познать чудеса» Не верю я, мама, послушай, Кто-то черный над миром навис, Казалось мне: жизнь бездушный, Но с юмором гуманист. Ведет он меня за собой, Мама, слышишь, а как же дальше? Кто-то черный и слишком уж злой Все твердит: «Вот бы встретились раньше!» И я вижу, ты снова не спишь, Только плачешь, мама, не стоит. Смотришь в окно и молчишь, Ты же знала — я жизни достоин. Мама, воздух тут правда чище, Я счастлив, не плачу украдкой, Тут нет ни богатых, ни нищих, Любви нет фальшивой гадкой. Мама, ты спишь? Видимо нет, Поднимайся со мной повыше, Мы снова вместе встретим рассвет, Только не плачь, слышишь?..
2022-12-17 12:46:06
0
0
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12866
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11887