S
Поліна Богаєвська
Вже не страшно, не соромно, А загалом ніяк. Не мерехтить ані церковна свічка, Ані південний маяк. Ані мощене дитячими рисами личко. Як схочеш мене убити, То я на тебе серця не матиму. Захлинуся бензином, Вбачаючи схожість з пернатими, Втоплю свою втому у ритмі міського трафіку, Доречно, і кожна емоція вільна за графіком. Розписую скло хаотично відбитками пальців, Тебе не бентежить мій нестеменний подив. Поводишся стримано, наче така ситуація Жодному з нас не має суттєво нашкодити. За правилом жанру у мене немає дому. Я все ще до ранку блукаю зруйнованим містом, Яке ретранслює старі, довоєнні спогади. Десь поміж рядками пісень загублено гідність. Так, я досі не зрозуміла. Або не змогла усвідомити — За правилом жанру клятви втрачають форму. Бо їх промовляли приблизно століття потому. Немає тебе, а отже немає і дому. Це запис, платівка, це синтетичне мовлення. 19.06.24
2024-07-16 09:50:35
1
0
Інші вірші поета
Червоно-чорне политика партии Не мой чи полюбиш
Інші поети
Olena Кim
@lenhcikm
شَذى
@Shatha
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Вікторія Тодавчич
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
2404
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1522