Босой ступил
Володимир Брама
Босой ступил в полевую траву, сбив пыль холодной росой, далёкое детство увидал наяву, сдавил горло комок тугой. Кузнечик звонко затрещал, уйдя от поступи моей, Прости... я дальше зашагал в жизнь: много нужно ей движений моих накала. Перешагну запрет, мозг напитаю памятью, ей вести меня вперёд — преградам спорить со страстью. Страстью к движению, противоборству и познанию, к новому и старому, старому и почему-то незабываемому. Уйду по утренней росе к новому, неизведанному, следы оставив на траве... Уйду к новому, неизвестному...
2024-10-07 12:19:30
1
0
Інші вірші поета
Зимняя рапсодия Осенняя зарисовка Святые Сорванный ветром лист
Інші поети
Bai Hwar
@ymoea104
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13169
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12258