Ковбой скаче прерією, аж тут внутрішній голос і каже: – «Злізь з коня, під правим переднім копитом заритий клад».
Злазе, копає. Під вечір, нічого не знайшовши, плюнув та й подався далі.
За пару кілометрів знову внутрішній голос: – «Зістрибуй, під лівим переднім скарб». Рився в землі добрих шість годин. Надокучило. Харконув та й поскакав вперед. Заночував під кущем. Тільки-но зійшло світило вирушив в путь. Перегодя чує нашіптування: – Рижовиння під лівим заднім копитом». За ніч відновив сили, тож подумалося, з чим чорт не жартує. Долубав землю, аж до полудня – нічого. Заліз на гнідого, простує далі. Аж вкотре: – «…під правим заднім». Ну, думає, ще раз повестися не завадить – більше ніг у скакуна немає. Тільки штрикнув лопатою, аж «дзень!» – скриня. Відкриває – повна дорогоцінностей.
Внутрішній голос (про себе): – Фартить же придуркам!»