Звір

Марія Відьма Дергача

А когда мы желали погубить селение, мы отдавали приказ одаренным благами в нем, и они творили нечестие там... Коран. Перенес ночью. Аят 17 Місто-дивна жива істота. Воно немає однієї подоби. Одного обличчя. Місто- це друг, що прийме тебе до себе, але, одна секунда, і друг перетвориться на Звіра. Звіра, що поселиться всередині твого нутра. І зжиратиме тебе повільно, маленькими шматочками. Місто- це не будівлі, магазини, гроші, можливості. Це люди. Люди народжують місто. Люди вбивають його. Проблема тільки, що вони не знають КОГО годують роками. Звір знищив і це місто. Воно стало пусткою. Дірою, в якій немає місця світлу. В домівках вже не засвітиться світло. Не пролунає дитячий сміх. Воно не відродиться. Звір знищив його, вирвав серце і лишив помирати. Звір живе у кожному з нас. У кожному. Він не ховається, а прикидається Другом. Другом, який казатиме, що все гаразд, поки ви помиратимете авд злоякісної пухлини мозку. Вітер-єдиний мешканець цього міста. Воно цвіло, мало свою душу. До школи ходили діти. Один з одним віталися сусіди. Сварилися, мирилися, плакали, любилися. Доньки канючили у мами нове платтячко, сини в тата машинку. В цьому містечку жила Радість. Жило Світло. Так було. Поки Звір не виповз назовні. Багаті торгаші захотіли ще більше грошей. Ще більше влади. Звір впустив у них свої ікла. Чим більше вони отримували, тим жадібнішими ставали. Звір пожирав їх, смакуючи. А вони вбивали себе з посмішкою, на губах. Скоро люди перестали спілкуватися, вітатися, радіти. Їхній світ звузився до роботи, будинку, родини. Звір святкує перемогу. Поодинці, вони не могли його подолати. Він знав. Знав, і насміхався. Він труїв кожного. День за днем. Хвилина за хвилиною. Труїв, поки нічого не лишилося. Що стало з ними запитаєте ви? Запитаєте, знаю. Звір пожер їх. О, в його арсеналі багато найрізноманітнішої зброї: гординя, ненависть, заздрість, жадоба. Ми всі на це хворіємо. А розрізати цей нарив, не маємо сміливості. Звір це не проблема одного....

2024-12-29 15:35:57

0

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1246

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

1828