Звір
А когда мы желали погубить селение,
мы отдавали приказ одаренным благами в нем,
и они творили нечестие там...
Коран. Перенес ночью. Аят 17
Місто-дивна жива істота. Воно немає однієї подоби. Одного обличчя. Місто- це друг, що прийме тебе до себе, але, одна секунда, і друг перетвориться на Звіра. Звіра, що поселиться всередині твого нутра. І зжиратиме тебе повільно, маленькими шматочками.
Місто- це не будівлі, магазини, гроші, можливості. Це люди. Люди народжують місто. Люди вбивають його. Проблема тільки, що вони не знають КОГО годують роками.
Звір знищив і це місто. Воно стало пусткою. Дірою, в якій немає місця світлу.
В домівках вже не засвітиться світло. Не пролунає дитячий сміх. Воно не відродиться. Звір знищив його, вирвав серце і лишив помирати.
Звір живе у кожному з нас. У кожному. Він не ховається, а прикидається Другом. Другом, який казатиме, що все гаразд, поки ви помиратимете авд злоякісної пухлини мозку.
Вітер-єдиний мешканець цього міста. Воно цвіло, мало свою душу. До школи ходили діти. Один з одним віталися сусіди. Сварилися, мирилися, плакали, любилися. Доньки канючили у мами нове платтячко, сини в тата машинку. В цьому містечку жила Радість. Жило Світло. Так було. Поки Звір не виповз назовні.
Багаті торгаші захотіли ще більше грошей. Ще більше влади. Звір впустив у них свої ікла. Чим більше вони отримували, тим жадібнішими ставали. Звір пожирав їх, смакуючи. А вони вбивали себе з посмішкою, на губах. Скоро люди перестали спілкуватися, вітатися, радіти. Їхній світ звузився до роботи, будинку, родини. Звір святкує перемогу. Поодинці, вони не могли його подолати. Він знав. Знав, і насміхався. Він труїв кожного. День за днем. Хвилина за хвилиною. Труїв, поки нічого не лишилося.
Що стало з ними запитаєте ви? Запитаєте, знаю. Звір пожер їх. О, в його арсеналі багато найрізноманітнішої зброї: гординя, ненависть, заздрість, жадоба. Ми всі на це хворіємо. А розрізати цей нарив, не маємо сміливості.
Звір це не проблема одного....
2024-12-29 15:35:57
0
0