Чому так скучно стало в світі жити?!

Оксана Климко

Чому так скучно стало в світі жити, Чому дорослими так хочуть стати діти, Чому не ціниться вже простота в людині, А стали гроші й статус на заміні. Чому ми перестали цінувати, Те,що довкола так приємне оку. Чому нам важко дякую сказати, Перепросити,чи подати руку. Чому лінивими й гнилими стали люди, Замість змінити щось,він скаже:"Най так буде..." Й закрившись у собі на сім замків, Чомусь соромитися стали ми батьків. Чому нам важко книгу в руки взяти, Ми ж звикли все з комп'ютерів читати... Чому так скучно стало в світі жити, Ніяк цього не можу зрозуміти...

2020-10-09 14:43:53

8

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Дмитро Крушевський

Крутий вірш 😍 ви молодець 👍🙂

Відповісти

2020-12-12 22:59:18

Подобається

Оксана Климко

@Дмитро Крушевський спасибі💛💙

Відповісти

2020-12-14 12:20:59

Подобається

Дмитро Крушевський

Будь ласка 🙂

Відповісти

2020-12-14 15:04:41

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12353

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4974