Картаті сорочки, картаті душі...

Юлія Мушак

Картаті сорочки, картаті душі... Картаті тут ідеї і думки. Наш світ немов складає барви в кучу, А серед моря барв й подій живемо ми. І кожен сильний тілом, сильний духом. І кожен особистість, індивід. Й ніщо так не єднає в цьому світі Як світлих й вільних мрій у вись політ. Хтось сильний у бою, у когось голос-казка. А хтось уміє прораховувать ходи. Та лиш якщо згуртємося разом Ми зможемо дістатись до мети. А що ж мета? Хтось скаже: слава, гроші А інший хтось: родина і сім'я. Та ось що кажуть серця й душі наші: То для Вкраїни в світі визнання. Бо наша Ненька-Україна рідна Багата на ліси, степи й поля. Багата на родюкі чорні ниви І на річки, озера і моря. У венах наших сила славних предків, Хоробрість й віра брата-козака, І витривалість воїна-Упівця, І відданість Вкраїні юнака-Стрільця. Тож, браття, не ховайте зброю! Дамо ми вкотре ворогу відпір! Бо як не ми, бо як не патріоти, То хто ж то виборе Вкраїні мир?

2018-03-21 12:18:28

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11449

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

2000