Вірші
Відьмина доля
Не треба мене кохати..
Хлопчино, себе не дури.
Я відьма, можу забрати
Серце, душу й думки.
У мене очі красиві,
Незнаної тонкості стан,
Всміхнуся тобі ніби щиро
І все - над тобою я пан.
Не треба за мене боротись...
Бо відьми - народ непростий.
Від мене не вийде сховатись
Ні в дощ, ні в сніг-буревій.
Не лізь у тихе болото.
Брехня всі відомі казки!
Не вміють відьми кохати,
Скільки богів не проси.
Нема в світі доброї феї,
Будиночка з парою лап,
Суден крилатих й кентаврів,
А принци не сховані в жаб.
Зате предостатньо гидоти
У світі чекає на вас:
У людях засіли дракони,
Й демони з магічних трас.
Ми - відьми - з ними як рідні
Усі ми з одних країв.
Що люди до чар незвиклі -
Проблема не наших голів.
Від мене тікай ти хутко
В міста, між висотки-доми
А в дзбанку твої незабутки
Стоятимуть тут ще роки.
Та чари, на жаль, не вічні,
Як оспівуєтся в піснях.
Ти підеш... А що трагічно -
Любити навчуся я.
9
0
605
Трішки за північ
Дванадцята нуль-нуль.
Спокійно і тихо.
На небі - зірки,
А під небом - квіти.
Десь там літають мрії,
Там скачуть примарні
Недоспані сни,
Чудові і гарні.
Дванадцять нуль-один.
Все місто мов у чарах
І в ньому кожен спить,
Живе у снах кумарних.
Під дахом спить кажан
Й малятко пригортає.
Сімя - це найдорожче:
У місті кожен знає!!!
Дванадцята нуль-два.
Гора поруч дрімає.
Вона усіх у місті
Від бід оберігає.
Застиг холодний вітер,
Теж очі закриває...
І навіть кіт - гуляка
Вже солодко дрімає.
Дванадцята нуль-три.
Я чую подих міста.
Чую, як під вікном
Тихенько хтось насвиснув.
То, мабуть, місяць вийшов.
До зіроньок гукає:
Він же їх усіх
До тиші закликає.
Дванадцята нуль-пять.
Як швидко час спливає!
Ми у своїм житті
Чомусь все не вспіваєм...
Та зараз місто спить,
А так рідко буває!
0
0
552
Патріотичний
Кожного дня, прокидаючись вранці,
Ми йдемо у світле майбутнє.
Але там, не далеко й не близько,
Наші герої бачать лиш сірії будні...
Ти випєш чаю, вдягнешся тепло,
Вони ж мріють тільки про тишу...
У нас є проблеми: грошей замало;
У них - товариш загинув...
Маленька тваринка - для солдата це радість,
Життя, що він уберіг.
А нам з вами ліньки спраглій собачці
Винести з дому води?!
А що ж ми так прагнем?
Круті телефони, планшети і іншу дурню,
А що ж вони хочуть? Миру.
Свій дім і здорову сімю.
Для нас найдороще - це гроші,
Вони ж люблять землю свою.
Знаєте, іноді дивлюся в вікно
і розумію,
Що за це небо багато людей полягло...
Я дякую щиро всім тим, хто на Сході
Боронить Вкраїну мою!
Я люблю Україну. І в серці
Цю любов крізь життя пронесу!!!
0
0
544
Картаті сорочки, картаті душі...
Картаті сорочки, картаті душі...
Картаті тут ідеї і думки.
Наш світ немов складає барви в кучу,
А серед моря барв й подій живемо ми.
І кожен сильний тілом, сильний духом.
І кожен особистість, індивід.
Й ніщо так не єднає в цьому світі
Як світлих й вільних мрій у вись політ.
Хтось сильний у бою, у когось голос-казка.
А хтось уміє прораховувать ходи.
Та лиш якщо згуртємося разом
Ми зможемо дістатись до мети.
А що ж мета? Хтось скаже: слава, гроші
А інший хтось: родина і сім'я.
Та ось що кажуть серця й душі наші:
То для Вкраїни в світі визнання.
Бо наша Ненька-Україна рідна
Багата на ліси, степи й поля.
Багата на родюкі чорні ниви
І на річки, озера і моря.
У венах наших сила славних предків,
Хоробрість й віра брата-козака,
І витривалість воїна-Упівця,
І відданість Вкраїні юнака-Стрільця.
Тож, браття, не ховайте зброю!
Дамо ми вкотре ворогу відпір!
Бо як не ми, бо як не патріоти,
То хто ж то виборе Вкраїні мир?
0
0
585
А знаєш, мамо...
Знаєш, мамо, його волоссям грає вітер,
А посмішка така осяйна і проста...
І голос найпрекрасніший у світі.
Душа - прозора, добра і легка...
За ним - хоч на край світу, хоч у прірву.
За нього з легкістю віддам своє життя.
І, мамо, його погляд з крапельками літа...
Мов подарунок, зроблений життям!!!
І знаю, рідна, скажеш: " Це безглуздо
Довірити життя своє йому"...
Але ж, матусю, я без нього просто
В цім світі задихнуся, я помру....
2
0
522
Повіндалимо?
Вечірнє місто все в вогнях..
Руїни замку в самотині
Немов малесенька дитина,
Що загубилася в віках.
Осіннє сонце вже сховалось.
На небі виграють зірки.
І лише замок в самотині,
Що впав від людської руки.
В серцях людських, неначе в шатах,
Живуть лиш генії краси.
Та в головах сидить руйнатор,
Що хоче крові та війни.
І кожен день для нього свято
Бо кожен Божий день в вікні
Видніється стара руїна-
Краса, що впала від війни.
Там кожен камінь - древній спогад.
Бійниці бережуть сліди
Відважних воїнів, що впали
Коли вандали прибрели.
І духи в замку не єдині -
Таких є безліч по землі:
Таких, що жити захотіли
Та впали від руки війни.
0
1
451
Це кохання?
Кохають не за лиця і фігури
А за умішку, поступки, слова.
Кохають за ті тонкощі натури
Які не описати у віршах.
Кохають за безмежно гарні очі.
І за ідеї, погляди, думки.
За коси, такі ніжні і дівочі
Й за мрії, що не бояться висоти.
Кохають не за гроші, не за славу
А за бешкетні вогники в очах.
Кохають не за правильну поставу,
А за химерну плямку на плечах
Кохають за тендітні, ніжні руки
І за знаки, зрозумілі тільки вам
Кохання - це є вічнийй страх розлуки
І усмішка на сонних ще вусах.
1
0
645
Блукати...
Ти бредеш в самоті. У ночі. По Богом забутій вулиці.
В незнайомому місті. Ти шукаєш Її.
Ту, яка зникла з твого життя вчора вранці.
Ту, за якою готовий на край світу піти.
Ти шукав її на вокзалах і автобусних станціях.
У сусідніх містах. У вагонах метро.
І за правилом:"Ніхто не забутий і ніщо не забулося".
Ти куштуєш на смак ім'я її. Згадуєш, як разом добре було.
Вона пішла із твого життя першим-ліпшим потягом.
Для неї це була просто забава на ніч.
А ти й досі шкодуєш, що не все було сказане.
Як талісман бережеш сережку її - єдину залишену річ.
Маніакальне бажання знову побачити. Обійняти. Зігріти.
Знов переглянути разом мультфільм.
Ти готовий їй все-все пробачити.
Лиш би вернулася знову в твій дім.
Хвилюєшся, щоб не змерзла на протязі.
Щоб грів її светер, бо ти не можеш зігріти.
Вона втекла з твого життя першим-ліпшим потягом.
А ти знов викидаєш щойно куплені квіти.
Ти ще пам'ятаєш на дотик її епітелії.
Кожна згадка про неї - як удар під дих.
Та за результатом чергової авто-аварії
Її вже немає серед живих.
0
0
581
