Повіндалимо?
Юлія Мушак
Вечірнє місто все в вогнях.. Руїни замку в самотині Немов малесенька дитина, Що загубилася в віках. Осіннє сонце вже сховалось. На небі виграють зірки. І лише замок в самотині, Що впав від людської руки. В серцях людських, неначе в шатах, Живуть лиш генії краси. Та в головах сидить руйнатор, Що хоче крові та війни. І кожен день для нього свято Бо кожен Божий день в вікні Видніється стара руїна- Краса, що впала від війни. Там кожен камінь - древній спогад. Бійниці бережуть сліди Відважних воїнів, що впали Коли вандали прибрели. І духи в замку не єдині - Таких є безліч по землі: Таких, що жити захотіли Та впали від руки війни.
2018-03-21 11:55:28
0
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Юлія Мушак
, дякую, мені дууже приємно)
Відповісти
2018-03-21 12:35:45
Подобається
Інші вірші поета
Відьмина доля Картаті сорочки, картаті душі... Патріотичний Це кохання?
Інші поети
Plzdrinkmypapaaa
@Plzdrinkmypapaaa
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Ай
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
3619
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12353