Коли його вели на плаху, мені не дозволили відвезти погляд. Весь час повторювали “ Така ціна”. Сказали, що чим більше проллється моїх сліз, тим болючіше стане його смерть. Я стояла зціпивши зуби. На шиї затягували зашморг, а його погляд був націлений на мене.
Ти вийдеш, за мене?- щоразу в цей момент зашморг натягувався, вона прокидалася.
В пустому ліжку. В кімнату заходив Палач. Безцільно шукаючи вимикач, правицею, лівою вона натягувала ковдру. Палач ставав навколішки,гладив її по голівці, як маленьку, клав біля неї Синю Свічку. Палач залишав кімнату Щоночі вона стискала Синю Свічку в долонях, щоб її тіло стискали конвульсії. Вона не мала спати.
Я вийду, я вийду,- повторювала кожної ночі, даруючи десять секунд спокою.
Свічка із синьої ставала криваво-червоною. Краплини воску падали їй на пальці й закипали.
Не плакати.Не кричати. Така ціна. Біль розривав іззовні й іззсередини. Вогонь не запалювався. Не плакати.Не кричати. Така ціна. Свіча запалала червоним вогнем. Палач заходив й забирав Свічу, а я поринала у сон...
Палач вийшов із кімнати-темнмці. Вона заснула. Вчергове. Палач простягнув Червону Свічку й ввійшов крізь тоненьку стичку між стінами. Навпроти стояла Кара. Вона глянула ЙОГО блакитними очима. Взяла Червону Свічку у свої холодні пальці.
Палач любив дивитися на її чіпкі пальці, які повільно вбирали нову силу. Червона Свіча переходила у Синю. Кара мовчки передала йому артефакт й зникла. Палач залишився на самоті. Ніч цілком заповнила його сутність. Така ціна.
Палач знову огледів ті, білі двері. Вона ще й досі спить.
Біля ного ніг падає голова. Палач кладе її до мішка. Така ціна.
Ні!- крик розриває небеса. Та він немає ніякого значення Така ціна. Палач клада мотузки, сокири й решту приладдя на свої місця. В права свої заходить Ніч. Така ціна.
Він сказав їй щось наостанок, ЩО во не може пригдати. Вона намарно смикала за ручку дверей. Вона вчергове розглядала свою кімнату. Гучний брязкіт затис їй зап*ястя. Кайдани. Вона заклякла. Над головою чулося каркання воронів.
Важким грузом замкнулися кайданки на ногах. Ворони опустилися нижче, на рівень її очей
Зрадниця! Зрадниця!- каркнув один із них.
Вона міцно стиснула дверну ручку. Двері розчинилися. Палач зник. Обережно, Вона вийшла за межі своєї темниці.
Вона постійно озиралася. Палач не стояв у неї за спиною. Сходи чекали. Невже декілька кроків й свобода? Руку опалило. Знайомий пекучий біль. Свічка. Швидко пролетівши два прольоти, дівчина опинилася на початку і так щоразу.
Випустіть мене! Випустіть!
Раптом, нізвідки, спалахнули блакитні, такі ж як у неї очі.
Ти обіцяла, повернутися- його глибокий голос заполонив будинк.
Андрон, я повернулася!- вона сама собі не довіряла.
Вольтреї впала на коліна. Над нею стояли Палач та Кара.
Ти обіцяв, що він житиме,- на очах виступили сльози. Вона не згадає.
Первородній знову дали Синю Свічку. І ще раз біль. Така ціна.
Холодна тінь міцно вхопила її за волосся.
Випусти мене, або придуши!- цей голос розривав її сильніше, аніж Свіча.
Люба, ми народжені мертвими, така ціна,-його дихання ляснуло по щоці.- Ти ніколи не станеш моєю, та він тебе не отримає. - Палач та Кара потягли Первонароджену у її камеру. Двері на волю-міраж. Така ціна.
Андрон Карнаген чув, замОк на дверях зачинився. Він підійшов до покритого пилом портрета, на ньому зображалися, двоє-близнюків. Брат й сестра. Чоловік й дружина. Андрон й Вольтреї стояли поруч, оглядаючи художника-портретиста. Тоді було модно робити портрети. Він відчував у ній переміну. Андрон раз за разом спалював цю картину, хоч король знав, що це марно. Їх обох розривало на клапті, але, закон для усіх закон. За зраду плата смерть. І, якщо, для того щоб вона страждала, Андрон має замикати коло. Тоді така ціна.