Були вечори
Були розмови до ранку. В їхніх очах було видно іскри кохання, Тоді на душі було так тепло та затишно. Не було до та після, а тільки зараз! Вона любила співати пісні, а він награвав на гітарі. У них тоді нічого не було. Були тільки вони удвох та незвіданість. Ніхто із них не знав, що буде завтра! Просто йшли хвилинні миті, Коли душа була така щаслива та безтурботна. Тоді було так легко на душі, як ніколи. Але, раптом все стало сірим та пустим! Стало холодно та порожньо! Поступово і вогник згас. Забули, про ті безтурботні вечори, Забули, про ті розмови та пісні. У кутку пилилася вже давним-давно гітара. З часом і вони стали чужі один одному! Все забулося, ніби й не було нічого. Кожен із них уже вибрав свій шлях!
2023-02-28 23:46:31
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4651
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12143