Удавати

Alaska

Я знаю, що тобі погано, І що наразі ти без сил. Коли тобі настільки важко, Я розриваюся від сліз... І розривається те серце, І тій душі най так кортить В чоло тебе поцілувати, Й утішать широких пліч. І так вже хочеться сказати: "Поплач, мій рідний, відпусти!" Та все, що можу — удавати... Наївні посмішки свої. Та все, що можу — тільки жити, Не поруч бути — виживать... І все не можу — розлюбити, Хочу я так тебе втішать. Мій подарунок — то радіти... Живи й радій зі мною ти. Для мене ліпшого на світі Повір, ніколи й не знайти... Мій вибір то ковтати сльози, Ковтати з посмішкой лиця... Тобі казати, що все добре, і все в порядку, І що завжди тобою я... Готова тобі дарувати все на світі, Всі свої Емоції, чуття і барви, Все, що тримає живою на Землі... І я буду... Поруч... жити і радіти, Поки не всохнуть ті ланіти... Я буду це тобі вдавати, Й обійми дарувать свої...

2022-09-27 20:55:21

4

0

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1542

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11169