Вірші
About Love
Ні, я не закохалася,
Лиш карі очі з розуму звели...
І поки сонце-зайчик у них весело гралося,
Я чула як десь враз мости звели...
Я бачила в обличчі його смуток,
У ньому ж бачила красу весни.
Та карі очі вщент розбили той комфортний мій закуток,
Боялася, й писала то все у листи...
Ні, я не закохалася, ви що! Ніколи!
Але ті руки мене в полон вели,
І доки за межою не залишила скорботи.
Ніколи б не відчула я свободи, свободи у полоні доброти...
Мені так довго сниться його стан,
І ті могутні та широкі плечі.
І жити чомусь важко без важких кайдан,
Та у його обіймах — набагато легше.
Закохатись, справді, дуже важко.
"Це не кохання!" — втішала себе я.
Але без нього враз ставало чомусь тяжко...
Настільки, що наверталася сльоза...
Я не кохаю, й не кохала з ним ніколи,
І мораль у цих строках проста:
Бо кохання — в мить стається і проходить,
А любов... Любов — вона одна...
1
0
165
Йому й для нього
Хіба не дивно — так гуляти?
Гуляти, геть без ліхтарів...
Тривожну осінь зустрічати,
Як посеред літа сніг?
І зовсім не тримаючись за руки,
Тримати так душі теплом...?
Назовні холодно і студно,
Аби з тобою — вже тепло...
І знову в танці бурнім вітру,
Виконуєм останній вальс...
Як листя, щойно опадале,
Як щастя, (нам іти вже час).
І знову й знову я дивуюсь —
Гуляти геть без ліхтарів...
І то так дивно чи так сумно —
Без рук тримати погляд твій.
5
0
210
Удавати
Я знаю, що тобі погано,
І що наразі ти без сил.
Коли тобі настільки важко,
Я розриваюся від сліз...
І розривається те серце,
І тій душі най так кортить
В чоло тебе поцілувати,
Й утішать широких пліч.
І так вже хочеться сказати:
"Поплач, мій рідний, відпусти!"
Та все, що можу — удавати...
Наївні посмішки свої.
Та все, що можу — тільки жити,
Не поруч бути — виживать...
І все не можу — розлюбити,
Хочу я так тебе втішать.
Мій подарунок — то радіти...
Живи й радій зі мною ти.
Для мене ліпшого на світі
Повір, ніколи й не знайти...
Мій вибір то ковтати сльози,
Ковтати з посмішкой лиця...
Тобі казати, що все добре, і все в порядку,
І що завжди тобою я...
Готова тобі дарувати все на світі,
Всі свої
Емоції, чуття і барви,
Все, що тримає живою на Землі...
І я буду...
Поруч... жити і радіти,
Поки не всохнуть ті ланіти...
Я буду це тобі вдавати,
Й обійми дарувать свої...
4
0
246
Alcohol
Ідеальний вечір, інтимні перемови;
Така гарна сукня, що ледь приховує коліно.
Під алкоголем для нас стали ідеальними умови
Для дії, суперечки й протидії...
Чутно подих, наче вибух;
Чутно слово — то ім'я моє...
Ледь тримаюся, щоб не збудити дотик
Ледь посміхаюся, бо пора йти вже б'є.
Я знаю, що сумуєш тяжко,
Але ніколи не стану я твоєю,
Мені відомо, що брехати — важко,
Але ще важче — плисти за течією.
Бувай мій милий, бувай любий;
Нехай у жилах стине кров,
Бувай... Ти все моє Кохання...
Моє життя, моя Любов.
Ідеальний вечір, інтимні перемови;
І гарна сукня ледь приховує коліно...
Без алкоголю були б ідеальними умови
Для дії, для кохання і надії...
2
0
165
Mon Amour
Оголи предо мной свою... (душу)
До чего твои плечи хрупки...
Мне теперь без них невозможно
Куда-либо и шагу ступить...
Оголи предо мной своё счастье,
До остатка мне подари...
Этот взгляд (ты в рубахе неглажной),
Нежный голос в лунной тиши.
Подари мне себя яркой жаждой,
И на ушко шепни "mon Amour"...
Улыбнись мне, моя дорогая
Загляни глубоко мне в нутро...
Ведь к тебе меня вел путь тернистый,
Исцарапал до крови лицо...
Но найдя тебя, вдруг все мои мысли
Обернулись лишь в "mon Amour"...
2
0
372
Умирая...
Полюбило вдруг холод тепло,
И кости нагие зашевелились.
Что за силою волю дано так любить,
Чтоб сердце живое остановилось...?
Чтобы мертвое стало живым,
Почувствовав незримую нежность.
Чтобы чувства вдруг встали,
Ушли из могил,
Покинув одинокую тесность.
Заплетая косу из прекрасных волос,
Сидела она на заборе.
Всё ждала того самого,такого любимого, нежного, но
До боли живого...
Любовь невозможна
Меж жизнью и смертью.
Хм, скажите тоже)
Им не до этого было,
Уж мне вы поверьте
Песни он слушал её же...
Под светом Луны у неё на коленях
Засыпал он, не чувствуя холод.
А утром всё так же,
Провожая у входа,
Поправляла она шарф ему теплый...
Понимая всё больше,
Что не быть так им вместе.
И должен был он умереть...
Ходила, бродила весь день так в раздумьях,
Нарушая покой мертвешей.
Настал тихий вечер, Луна поднялась,
Она всё так же сидит на заборе.
Она его ждёт, час первый, второй
Зимой, на северном холоде...
А он не идет: день, и другой
Неделю уже его нет,
Прошел в ожидании так месяц, и год...
Но, тут, среди умерших лет,
Бродит душа и сидит на заборе,
Косы плетёт каждый день.
И в мертвой душе той что-то болит,
Так пылко рвёться наружу.
Что за волей дано нам силу — любить,
И потом умирать от неё же...?
4
0
310
Белоснежка
Так давно уже скрылась луна
И фитиль утонул в луже воска.
Так давно не шли поезда
В скорых перевозках.
Так давно не слыхали о ней,
О милой и такой нежной розе.
Давно не видали огней,
Шепчущих что-то Мимозе...
Но недавно скрипнула дверь,
И ветер избавил её от оков.
И так скоро засвистела метель,
Прогнав сожаления вон...
Лишь недавно качала луна
Её в колыбели тиши.
И так скоро залило волной
Внутренней, жгучей беды...
Покатилось алое яблоко
По скрипучему полу из рук,
Так предательски сгнило,
Оставив только темный круг...
Птицы пропели ей реквием,
Солнце подарило ей луч,
Небо очистило душу,
Избавив от каких-либо чувств...
Недавно в двери кто-то вошёл
Лишь тронув за руку нежную розу,
И узнав, что уже было поздно,
Со свистом метели,
Сквозь скрипучие двери,
Вскоре так и ушёл...
Ведь лишком давно
Под сказки луны,
Сомкнулись глаза,
Всё сжалось в груди,
И сердце оборвало свой ритм...
Так давно уже скрылась луна,
И фитиль утонул в луже воска.
Так давно не идут поезда
И не слышно о белоснежной розе...
5
0
339
Твоя песня...
Песня твоя в землю зарылась,
В лесной тишине от всех утаилась:
Лишь каплю надежды на неё ты пролей
И вырастет лес, что всех зеленей.
Будет кроной шуршать,
Напевать мотив нежный
Песни твоей, такой безутешной...
И каждое утро думать опять,
И каждое утро тебя вспоминать:
Где ты?
Когда же вернёшься?
Споешь ли мелодию такую же нежную, какую ты пел мне
в ту бурю снежную?
С каждодневным рассветом
Вновь рассуждать:
Песня — любовь?
Но она же печаль?
Опять сделать вывод, он будет таков:
Песня, как сталь — будто бы лед...
Песня, как воздух — так же незрима,
Песня — искусство,
Безумно красива.
Песня, как солнце — так же тепла,
Песня, как птица — она так легка,
Песня, как горы — весьма далека, Но... Скорее, как ты — на удивление близка...
2
0
326
Преданность...
Преданность...
Какая же редкость она,
И ценность ее безгранична,
Словно омута два у черта...
Только веря в светлое чувство,
Пролежал верный пёс сто ночей
На холодном бетоне, лишь чувствуя,
Боль на сердце и холод в душе.
Ему соседкою стала луна,
И кажется,
Что конец чертовски близок,
Но он всё равно у ларька
Днём и ночью ждёт, уж ель дышит...
Мимоходом идут поезда,
И та станция не изменилась...
Но одно: уже некому ждать...
Лишь одно: уже он не дышит...
4
0
343
