Місяць

Відьма

В мене сердце сьогодні вперше заболіло.. Такого не траплялось вже кілька місяців. Я би вийняла його зі шкіри, З оголонех, ошрамлених грудей. І запитала б дивлячись повільно, Чому як скло, ти ріжеш нутрощі мої. Ти пам'ятаєш всі страшні прокляття, Згадуєш часи дешевого тепла. У спогадах забутись хочеш, Та там підчікує лише біда. Чи забуло ти, як повний місяць відпускав твої страждання? Як рани медом замастив не давши вмерти? Чи просто мед скінчився... Та місяць повні оберти зробив. Скажи мені чому ти б'єшся?

2022-09-27 20:28:14

Інші вірші поета

Діє Письма Думки, знаєш Знайдіть мене в пожовклих листях

Інші поети

Koga- Chan

@cute_cat_2411

EmmaGolfild

@EmmaGolfild

Ezra Briscoe

@poet_mind

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

8421

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

5001