Вірші
Врятуй
Врятуй мене від бурь,
До сонця душу піднеси.
Вкрий тіло ранами від куль,
І на останок обійми.
Врятуй мене від болю,
Дай піною морською стати.
Я хочу всіх богів благати,
Щоб мала змогу врятуватись.
Врятуй мене від себе,
Дай мохом у лісі розростись.
Я звірям байки зачитаю,
Та оленем блукатиму малим.
Врятуй мене благаю,
Я вже стомилася тікати.
Я так хочу розказати…
Та тіло може лиш мовчати.
Тут так холодно,
Благаю поцілуй мене.
Не йди коли я тебе прошу,
Виконуй все, що я тобій скажу.
Коли обіймаєш не лий сліз.
Просто посміхайся.
Ти не маєш права говорити.
Благаю просто поцілуй.
Чому земля така сира?
Так холодно, зігрій.
Поранкуй зі мною в тиші,
Та з промінем піди.
5
1
263
Злива
Я бачу зливу.
Я бачу сильний вітер.
Я бачу сніг.
Я бачу темний іній.
Я бачу.
Бачу зараз це в тобі.
Тримайся міцно,
Цей світ тебе скалічив.
Тримайся,
Вже нікуди ідти.
Ти плачеш.
Я бачу твої сльози.
Плач.
Залишилась лиш мить.
Чекаєш.
На що тепер чекаєш?
Камінням землю не розбить.
Хвилююсь.
Та хвилювання твоє відчуваю.
Під склом вантаж несеш важкий.
Забудь.
Я яму тут собі копаю.
Закінчилась недовга мить.
Ти пам'ятай.
Я не забуду точно.
І сльози ці старі залиш.
Цей спокій дався кров' ю й потом.
І нікому тепер спочить.
9
0
242
Думки, знаєш
Ти кров смакуєш на вустах,
Ти спиртом губи прикипаєш,
Чи мерзнуть руки на морозі,
Коли цигарку затухаєш?
Про що думки твої,
Коли стоїш ти на балконі?
Коли лягаєш ти у постіль,
Чи мариш баченням зі мною?
Чи в голові відлунююсь я сміхом?
Як та що ворожить ночами,
Як та що сорому немає,
Й без страху дивиться тобі у вічі.
Я в кризі хочу твоє тіло,
Лиш в ній заб‘ється мертве серце.
Яке не вміє рухатись повільно,
Й випускає кров даремно.
4
0
374
Стихія
Сухеє мокре листя,
Прилипло до кісток,
Хрустіло з кожним кроком,
Проникаючи в нутро.
Думки навіяв вітер,
Що поряд йшов у крок,
Мене він надихає,
Надає потрібний штовх.
Давай посидимо у двох,
У полум‘ї не будемо горіти,
Захлинатись будем у воді,
Та між листями ховатись.
Випробування дали нам зірки.
Місяць оспівують поети.
Чи нам у пошуках себе,
Не вимикати б ясне світло?
Бо вже забрали все,
Не ми.
Природа та поети.
2
0
371
Щось нове
Як важко тепер відпустити,
Як важко повірити знов.
Моє серце знов обдурили,
Моє сердце втратило кров.
Я щиро тебе покохала,
Впустила в душу свою,
З тобою було спокійно,
І зовсім не було жалю.
А ти як і всі примар`і,
Кинув мене на світанку,
І знову лишилась одна,
І знову як кіт на підвір'ю.
"Моя це винна, не твоя"
Цей текст уже як молитва.
Закрилась моя знов душа,
І ліків як завжди не треба.
8
0
203
Вибач
Ніяких не буде вже після,
Ніяких не буде розмов.
Не згадуй мене вечорами,
Не згадуй солодких промов.
Я зрадив тебе лиш словами,
Боягузливо сховався в нору.
Не згадуй мене ти ночами,
Забудь тепло моїх рук.
Забудь вуста мої рожі, забудь очі хмельні.
Пам'ятай лише про образу,
Ти в серці її бережи.
Не згадуй про мене ніколи.
Бо всеж я накоїв біди..
Лиш буду тебе пам'ятати,
Це все що хотів донести.
7
0
206
Діє
Який вогонь горить в твоїх очах.
Це полум'я охоплює весь світ.
А світ закінчується на тобі,
Й розгортається в долини.
Примарами з'являєшся у снах,
І спокою давно вже не даєш.
Забула я коли була сама.
Настирності твоєї полонена.
На віки.
Не згадають навіть в прозі.
7
0
173
Пуста сцена
Що я роблю на сцені?
Коли там не світять лампи.
Коли нема глядачів.
А просто пустий театр.
Я в дзеркалі бачу Міці,
Я зовсім не бачу себе.
Яка вона наодинці?
Чи любить так себе?
Нові квіти стоять у вазі.
Вистава давно не йде.
Так що я роблю на сцені.
Можливо шукаю себе..?
6
0
234
Чи бачили?
Чи бачили ви як тане червона помада?
Стікає воском на брудну підлогу,
Залишаючи червоний слід.
Чи бачили ви як горить жінка?
З середини.
Не лишаючи й малої частини в живих.
Як сильна, незламна гора,
З часом просто тріщить.
Не в змозі навіть кричати.
Вино та гіркий заповіт.
Фарбує море в рожевий,
Чи ви бачили як воно горить?
Слабке, крихке те серце.
8
0
319
Ніч
Вона вигиналась від його дотиків,
Стискала білу ковдру від насолоди,
Не в змозі й вимовити слова.
Його пальці блукали по її стегнам,
А очі зосереджено споглядали,
За кожним різким рухом.
Коли вона набирала повітря,
Він її цілував, знову його забираючи.
Ніч лише почалась, але вже була нестерпно довгою.
Вона вигиналась від його дотиків,
Їй подобалось як він важко дихав,
Вона раділа його бажанню,
Й знала що це надовго.
На ранок прийдуть старі проблеми,
Серце знову вернеться у груди.
Але зараз вона тремтіла від його клятих дотиків.
Не вимовляючи жодного слова.
8
2
346
Вона
І скільки б вона не кричала,
Між кронами дерев її ніхто чув.
Вона була, самотня, обідрана у білій сорочці.
Беззахисно кружляючи стежками.
Звірі її не боялись, але й блище ніхто не підходив.
Залишавши її саму, з поглядом хижого птаха.
Коли вже голос зірвався, а на ногах виступила перша кров,
Вона вирішила присісти й чекати світанку.
Десь палало полум'я, хтось когось розшукував.
Десь літала птаха, а хтось тихенько спав.
Зайшовши в воду по коліна,
Вона змивала з себе бруд та кров.
Волосся прилипало до оголених плечей,
А місяць підсвічував оголену росу.
І як би довго вона не кричала,
Її ніхто у тому лісі не чув.
Тому вона просто кружляла,
Лякаючи навколишню красу.
6
0
287
Письма
Он смотрел как я писала письма,
Как размазывала чернила по листам.
Не закончены мною были пьесы,
Те заклятья что обещала дописать...
Он наслаждался каждою ошибкой,
Насмехался, улыбаясь и глумясь.
Стоял над головой и дожидался,
Когда закончу письма я писать.
Я пыталась отойти - не получилось.
Он стоял с усмешкой волевой.
Как бы злобно на него я не смотрела,
Как бы хитро соблазнить,
Я не смогла.
И дописывала чёртовы поэмы,
Под зорким глазом земноно короля.
8
0
231
Місяць
В мене сердце сьогодні вперше заболіло..
Такого не траплялось вже кілька місяців.
Я би вийняла його зі шкіри,
З оголонех, ошрамлених грудей.
І запитала б дивлячись повільно,
Чому як скло, ти ріжеш нутрощі мої.
Ти пам'ятаєш всі страшні прокляття,
Згадуєш часи дешевого тепла.
У спогадах забутись хочеш,
Та там підчікує лише біда.
Чи забуло ти, як повний місяць відпускав твої страждання?
Як рани медом замастив не давши вмерти?
Чи просто мед скінчився...
Та місяць повні оберти зробив.
Скажи мені чому ти б'єшся?
6
0
305
Інтимна лірика
Ми розмовляли на французькій,
Правда тільки з язиком.
В твоїх очах палали іскри,
Моїх - підсилював вогонь.
Як свічка танула в обіймах,
Цю фразу чули 100 разів..
Лише з тобою я горіла,
Яскравим лагідним вогнем.
Від тебе пахне мокрим лісом,
І водоспадом на краю землі.
Я загубилася в твоїх обіймах,
Цю фразу чули 100 разів..
І кисню нам не вистачає,
Повітря втратило вагу..
Я непритомнію в твоїх обіймах.
І пошепки кричу - люблю.
11
2
324
Весна
Скільки днів рахувались ми разом?
Скільки разом бажали всього?
А про мир не казали ні разу,
Хто б подумав, що потім було.
І світанки не такі вже солодкі,
Без людини, яка поряд завжди.
Без слів, без пісень, і без посмішок,
І всі зустрічі, нам стали важкі.
В ночі дивлюсь я на небо,
На зорі, які стали німі.
Не говорять зі мною вже довго,
Не розкажуть як проходять ці дні.
А в думках : Повернутись додому.
Залишити ці землі чужі,
До сім'ї, до рідного кола.
Щоб живі вони були всі..
А коли знайдемо ми спокій,
І будем вільно ходить по землі,
Зрозумієм важливість моментів,
І не спитаємо більше : Як ти?
7
0
297
Знайдіть мене в пожовклих листях
Знайдіть мене в пожовклих листях,
Коли вода стікала у канали,
Коли весь бруд поновлювався й вилізав на сушу.
А вітер обіймав ночами.
І та маленька птаха,
Не щебетав раненько на вікні.
Не оголошував свої промови,
Не їв те печиво залишене дітьми.
Знайдіть мене в пожовклих листях,
Я буду там лежати на одинці.
Лише як марення приходила б до тебе,
У снах.
В іллюзіях старих провинцій.
7
3
312
Легенький вітер
Чому мені сумно?
Не знаю...
А плакати хочу щодня.
Сльоза тече як криштальна.
По щоці й на скло від вина.
Відкрию вікно у погоду,
Сумну й таку дощову.
А вітер подує зі двору,
І висохнуть сльози суму.
Доп'ю вино я в цей день,
Поїду з місця страшного.
Забуду я очі твої.
Лиш вітер не забуде нікого.
15
1
652
