Спокійний та теплий сонячний день літа впевнено ніс свою зміну. На виїзді з міста, біля старої асфальтованої траси стояв магазин. Це був не супермаркет, а звичайний продуктовий магазинчик, в якому за прилавком стоїть один продавець і відпускає людей. Звідти вийшов хлопець з повним пакетом продуктів.
На людині сиділи модняві білі кросівки, сині завужені джинси та червона кофта з капішоном. Капішон розмістився на молодій голові і приховував волосся. На очах виблискували сонцезахисні окуляри "капельки" з дзеркальним склом.
Вдалині виднівся густий сосновий ліс. Хлопець зібрався тримати на нього курс, але оголошення на стовпі привернуло його увагу.
УВАГА РОЗШУК!!!
Молодик впізнав обличчя молодого хлопця. Це була особа, яку він гарно знав. Це був він сам - Любомир Дзвін.
Оголошення вже давно нудьгувало на заляпаному брудом стовпі. Його розшукували не за тих трьох молодих дівчат, який вбив злий дух в лісі, а за вбивства, скоєнні набагато раніше.
Любомир задер ліву руку. Гарний механічний годинник з червоним циферблатом вказував час - 13:01.
- Чудово. Маю ще годинку. - відповів без настрою хлопець і попрямував до своєї оселі.

Повільними кроками, по таємничому лісі, йшли двоє закоханих. Високий чорнявий хлопець з невеличкою доглянутою борідкою. Бородачі зараз в моді, а місцевий Олексій не відставав від неї. На ньому була червона облягаюча майка, яка на костлявому тілі виглядала недуже гарно. Низ закривали джинсові бріджі, які сягали до колін. На кінцівках ніг зручно сиділи сині кеди.
Оля - так звали його кохану. Чорнява зеленоока дівчина. Її волосся було не занадто довгим і лиш злегка лягало на плечі. Красуня мала великі та зелені, немов смарагди, очі. Дівчина любила зваблюючий одяг. Коротенька біла спідниця ледве закривала сідниці, а рожева майка, за якою визирали невеликі, але й не малі другого розміру груди, кидалась в очі.
Молоді люди навчались разом в університеті. Вони були однокурсниками. На початку першого курсу їхні стосунки стрімко почали розвиватись. Шалене студентське кохання міцно оповило дві закохані душі.
Оля та Олексій нещодавно закрили сесію і пішли на омріяні канікули.
В правій руці хлопець тримав тендітну ручку коханої, а лівою кошик з фруктами.
- От приспічило тобі посунутись до цього лісу. Ми нормально могли б посидіти і вдома. - невдоволено бурчав бородач.
Оля спокійно глянула на свого обранця.
- Лесику, нічого ти не розумієш. Який сенс сидіти в чотирьох стінах, коли на дворі така краса. Свіже повітря, спів пташок, шелест соснових дерев. Це ж романтика.
- І навіжений ман'ячина з довгим, по самі коліна, качаном.
Дівчина не зрозуміла жарту. Вона зкривила своє гарне личко.
- Фе, що ти ото таке мелиш?
- Ти забула, що місяць тому, в цьому лісі сталось жорстоке вбивство трьох молодих дівчат? Вбивцю так і не знайшли. - на обличчі хлопця панував серйозний вираз.
- Та який ще вбивця? - спокійно заперечила Оля. - Дівки добре випили. Писалось, що знайшли чотири спорожнілі пляшки від вина. Можливо їх було і більше. Вони напились, бухло добряче вдарило в голову. Почалась суперечка через однакові шмотки, або гарного хлопця, який сподобався відразу всим. Дійшло до бійки, а потім і до вбивства.
- Ти що, детективних серіалів передивилася? Те, що ти мені говориш, не вкладається в голові. Просто неможливо. - заперечив Олексій.
- Погано, ви, пацики, знаєти нас, дівчат, в гніві. А якщо ще й добряче вип'ємо то ооо... - стояла на своєму красуня.
- Гаразд. Якщо повірити в твою версію, то...Чому вмерли всі троє? Одна ж мала залишитись?
- Все просто. - змахнула вільною рукою дівчина. - Одна завалила першу подругу шампуром від шашлика, до речі, досить оригінальне вбивство. Не в одному фільмі жахів такого не бачила.
Іншій, розбила дровенякою голову. Сіла в своє авто і так як була занадто бухою, не впоралась з керуванням і влетіла в лежачий сосновий стовбур. Прямо як в " Пункт призначення - 2", але тут більш крутіше вийшло.
Олексій вислухав версію своєї коханої, після чого заперечив.
- Не виходить. Дівчину забили дровенякою біля автомобіля, який вже потрапив в аварію.
Дівчина відпустила руку хлопця і завмерла на місці. Очі шоковано дивились вперед. Олексій зробив кілька кроків і обернувся назад.
- Що таке?
- Я за це якось і не подумала.
- То що,  повертаємось додому? - на обличчі бородатого хлопця з'явилась легка усмішка.
- Вбивць боятись - до лісу не ходити. Так що, давай насолоджуватись відпочинком.
Молодик здивовано насупив брови, а на чолі з'явились зморшки.
- В прислів'ї говориться трохи не так.
- Знаю. - пояснювала Оля - Але вовків в нашому лісі не має, а вбивці, як бачиш, є.
Безстрашна схопила його за руку і потягла вперед.