З важким диханням, заливаючись струмками поту, мчало по лісі двоє чоловіків. Вони виглядали немов дикі звірі, які втікають від мисливців. Вони були лихими людьми. За життя чоловіки скоїли багато зла. Грабували та вбивали невинних. Грішники щойно втекли з в'язниці.
На них сидів тюремний одяг. Синя легка форма, яка складалась з широких просторих штанів та сорочки на великих гудзиках. На грудях виднілась біла нашивка з ініціалами злодіїв. Чоловіки мали справжні бандитські обличчя. Звіринні очі, мерзенний злочинний погляд та вибриті лисі голови викликали відразу. Злочинці мали імена, але вже давно ними не користувались. Все вирішували клички. Конан та Мус. Вам цікаво чому їх називали саме так? Звичайне скорочення від звичайних українських прізвищ, Кононенко та Мусієнко.
Конан був високим чоловіком середньої статури. В свої 40 з хвостиком він позбувся майже всих зубів, тому в роті виблискували золоті протези.
Мус теж був людиною у віці. В свої роки злочинець накачав гарне тіло. Втікач був на голову нижчим від напарника, але сильнішим. На свободі він займався боксом. Перебитий, скривлений ніс, назавжди залишився на згадку про спорт.
Одяг пробрався брудом, а їхні тіла смерділи потом. Злочинці більше тижня не мились.
- Мус, стопе. Досить бігти. В лісі нікого не має. Ми звалили від мусорів. - задихався втомлений втікач.
Напарник зупинився дивлячись вперед. Брудною рукою злочинець витер піт з перебитого носа.
- І справді досить. Ми прийшли до моєї хати.
Конан відхекався і підійшов до товариша. Злочинці дивились вниз.
Їхні очі бачили перед собою велику яму. Вона нагадувала воронку від дуже потужного снаряду. Довкола ями стояли дерева та зелені чагарники, які гарно маскували місце.
Вбивці почали повільно спускатись до низу.
Невеличкий деревяний будиночок був схожим на хатину Баби-Яги, тільки без курячих ніг. Хатина була невеличкою, на одну кімнату. В ній було лише одне вікно. За будиночком знаходидась деревяна пристройка розміром з туалет, в якій зберігався інвентарь.
- Навіщо тобі хата в такій глухомані? Ти що, наперед готувався до тюряги? - не розумів товариш.
- Її ще мій батько збудував. Він був письменником і коли хотів написати якусь гарну книгу, то залишав мене з маманькою вдома, а сам на кілька місяців їхав сюди. - Мус згадував приємні дитячі часи.
- Це ж треба. Батя письменник, а ти по зонах скидаєшся. Чому так?
Мус прикусив губу, обдумуючи запитання.
- Ми зовсім різні. Як зовні, так і з середини. Про те, мій сусід дядько Петька разів 5 сидів.
Конан все зрозумів, але вирішим промовчати.
- А це що за лайно? - обурився Мус дивлячись собі під ноги.
Прямісінько біля порогу, на позеленілій траві виднівся розсипаний мак. Це хтось зробив невипадково, адже чорні крупинки лежали довкола хати, взявши таким чином її в коло.
- Це від злих духів. - на повном серйозі відповів Конан.
- Що? - скоса глянув напарник. - Яких ще, в сраці, духів?
- До моєї покійної бабці, пам'ять небесна, - вбивця закинув очі до нема та перехристився. - після смерті діда, приходив щоночі привид і душив її. Це тривало доти, допоки вона не обсипала довкола оселі свяченим маком. Він відігнав нечисть.
Мус уважно вислухав, а потім, його дурнуватий мозок зареготав.
- Тьху на тебе. - зплюнув слухач. - Це все казки для дітлахів.
- Можливо і так. Моя бабця була ще тою фантазеркою. Все моє дитинство розповідала різні нісенітниці. То сусідка відьма, одурманює всіх мужиків на селі, то інший сусід чаклун і постійно наганяє на її город зливу, щоб не родив врожай, то на моєму дідові якось каталась собака, яка насправді була відьмою.
- Зачотна бабця. - злочинець зареготів противним сміхом. Мус переступив через мак і відкрив старі деревяні двері. На них не було замка, тому до оселі міг увійти хто завгодно.
Вбивця поглядом провів своє рідне місце. За його спиною, олгядав місце Конан.
На старому ліжку, яке було з металевими бильцями і пружинним дном, лежало гарно застелене червоне покривало. Зверху була мяка подушка.
Біля вікна розміщувався невеличкий стіл. Він був вкритий чистою білою скатертиною на якій стояла чашка, тарілка, ложка. З іншого боку кімнати відпочивала піч. На ній стояла каструля та сковорідка.
- Я не зрозумів. - розлютився Мус. - Це хто оселився в моїй хаті?
- Можливо це твій батя приїхав писати нову книгу? - поділився думкою Конан.
- Звичайно. З могили встав і примчав до лісу, щоб написати черговий бестселер.
- Вибач, я не знав що він вже того.. - прикро стало товаришу.
- Нічого. Мене цікавить, хто це мудило. Я його задавлю.
Ніздрі зімятого носа розширились від гніву. Мус був дійсно готовий вбити людину за те, що вона живе без дозволу в його хатині.
Господарь впав на чисте ліжко в своїй брудній формі. Конан підійшов до старенької плити та зазирнув до каструлі. Посудина була порожньою.
Роздався скрип вхідних дверей.
Злочині повернули свої мерзенні погляди до входу. На порозі стояв молодий хлопець в чорній кофті з капішоном. В правій руці звисав великий пакет з продуктами.
Любомир побачив одяг і зрозумів хто ці люди. Серце прискорилось, а мозок змушував бігти якомога подалі звідси. Наперекір страху хлопець намагався проявити сміливість. Одною рукою він прибрав свої окуляри з очей.
- Що ви робите в моїй хаті?
- Що?! - розлючено перепитав Мус.
Злочинець підвівся з ліжка і надув свої накачені груди немов півень, який приготувався до бійки.
- Твоя хата? Та я тебе за це, в землі, як старого пса зарию!
Любомир розумів що словами справу не вирішити. Наляканий хлопець випустив з рук пакет та окуляри і хутко дав задню.
- Що дивишся? Лови шмаркача! - проричав колишній боксер і помчався за хлопцем. Конан кинувся в слід. Зіниці розширювались. Любомир що є сили підіймався з ями на поверхню. Злочинець був чудовим спортсменом. Він легко наздогнав Любомира. Міцна рука схопила хлопця за капішон і різко потягнула назад. Молодик звалився з ніг і немов колобок покотився до низу. Сині джинси забруднились. На колінах з'явився зелені плями від трави. Любомир підвівся і хотів бігти назад, подалі від Муса, але на шляху стояв Конан.
- Куди зібрався, красене? - злочинець усміхнувся показуючи золоті зуби.
Молодик обернувся в іншу сторону та Мус вже стояв поряд. Удар колишнього боксера звалив хлопця з ніг. З розсіченої брови потекла червона струя крові.
- Не бийте мене. Благаю. - жалібно просився наляканий хлопець.
- Ніхто не має права жити в моїй хаті без мого дозволу. Ти сам підписав собі смертний вирок.
Злочинець почав ногами місити лежачого блондина. Конан вирішив підключитись до захопливого дійства і теж почав бити жертву.
Чотири ноги безпощадно наносили удари по всьому тілі. Ребра, нирки, живіт, серце, обличчя. Біль різав серце. Тіло не витримало і Любомир втратив свідомість. Вбивці заспокоїлись.
- Мус, а малий походу дуба врізав. - збентежено прозвучав голос Конана.
- Тобі не все одно? Нам втрачати нічого. Зариємо і ніхто не дізнається.
- Тоді давай це зробимо якомога швидше. - хвилювався напарник.