- Було кілька днів як я оселився жити в лісі. До мого будинку завітала молода дівчина. Я пригостив її чаєм з м'яти і ми вели приємну розмову. Її звали Крісті. Вона була з місцевих. Дівчина посварилась з батьками, пригрозивши, що втече з дому і поїхала за місто. Звісно Крісті не збиралась цього робити. Вона хотіла помилуватись природою і повернутись назад. Випадковість привела її до моєї хатини. Дивно, адже навіть поліція її не знаходить...А в мені оселився злий дух. Я завжди ношу з собою годинник, щоб знати коли він візьме під контроль моє тіло. - Любомир показав дівчині наручний металевий пристрій з червоним циферблатом. - Я гадав що все під контролем і не помітив, як в ньому сіла батарейка. Я був не готовим до появі безжалісного виродка...Довкола мого будинку лежить свячений мак. Він недозволяє духу вийти за межі. Якби Крісті була на дворі, вона була б в безпеці...Дух оволодів моїм тілом. - хлопець важко зітхнув. - Він роздягнув бідолашну, привязав до ліжка і всі свої 2 години гвалтував...Час пролетів і повернувся я. Моєму страху не було меж. Я лежав на скривдженій ридаючій дівчині. Мій член був в ній. Обличчя заливалось слізьми. Я відразу з неї зліз. Мою душу гризла совість та співчуття. Я хотів їй допомогти, я хотів її врятувати, але не міг. Крісті бачила де я живу. Вона б привела поліцейських, а я і так в розшуку через вбивства котрі скоїв той покидьок. - Любомир проковтнув комок, який застряв у горлі. - Я залишив її, залишив свою оселю і просто ходив по лісі в очікуванні на нього. Через 2 години я повернувся, а зі мною з'явився і він. Як ти кажеш, Дем'ян, продовжував гвалтувати бідолашну дівчину, а потім вбив. Ось цими руками. - Любомир показав свої долоні. -він її  задушив. Коли я знову повернувся, то вирішив поховати Крісті. В знак своєї провини, я постійно її провідую приносячи польові квіти. - Любомир витер з обличчя сльози. - Підводся. - хлопець допоміг Олі стати на ноги.
Налякана бідолага з жалем переварювала почуте.
- Цього більше не повториться. Я не дам йому вбити ще одну невинну дівчину. Біжи звідси. Вихід там. - блондин вказав рукою шлях.
- Дякую. Велике тобі дякую. - не вірила щастю дівчина.
- Біжи вже, допоки я не передумав.
Сумний погляд зелених очей пронісся по обличчі Любомира. Оля розвернулась і якомога швидше побігла в даль.
Хлопець з болем глянув на могилу.
- Крісті...

Страшний та жорстокий ліс покрила ніч. В деревяній хатинці сидів за ноутбуком Любомир. На хлопцеві була чорна майка та сині джинси. Блондин зайшов в "Скайп". Його викликала та сама дівчина в окулярах та з чорним, зібратим в гульку волоссям.
- Вечір добрий, Любомире.
- Добрим він стане тоді, коли ми позбудемось цієї зарази. - невдоволено буркнув хлопець.
- Я з Вами згодна. - відповіла дівчина з нафарбованими в яскраво червоний колір губами. - Що з рукою?
- Він зробив нові порізи. Вже їх 10.
- Це дуже погано. - строгим голосом відповіла співрозмовниця.
- Я пробила по свої каналах таку особу, як Дем'ян Хмародер. Мої люди підняли всі архіви і з'ясували...
- Що з'ясували? - зацікавлений молодик підсунувся ближче.
- Мені відомо " хто він" та " навіщо" вбиває людей. Наші справи кепські.
- Не тягніть, розповідайте.
Любомир бажав дізнатись всю правду про лютого духа.
- Слухайте...
Далі буде
КІНЕЦЬ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ