Крик замовк, коли дівчина зрозуміла хто перед нею. Це був Олексій. Вітер колихав його зачесане волосся та пробігав по чорній борідці.
- Оля, ти жива.
Він розвів руки, щоб обійняти свою дівчину, але в замін отримав смачного ляпаса.
- За що? - Олексій схопився за щоку.
- Ти ще й запитуєш? - Оля була в ярості і ляснула і по іншій його щоці. - Ти залишив мене на розтерзання маніяку! Та який ти чоловік після цього?
- Вибач, я був наляканий. -  чесно відмазувався хлопець.
- А я то думаю, чим це таким смердить.
- Це не я. - вирячив очі Олексій.
- Я взагалі то про твою трусість! - Оля немогла змиритись. - Раніше, борода вважалась проявом хоробрості, а зараз хто завгодно її носить. Після такого, я не збираюсь продовжувати наші відносини. Між нами все скінчено.
Дівчина вирішила піти.
- Чудово. Я тільки "ЗА"! - викрикнув в спину студент.
- Арівідерчі! - відповіла навіть не обертаючись розлючена та розчарована Оля.
- Ти куди намилилась? В тій стороні знаходиться вбивця!
Красуня різко обернулась і з суворим поглядом глянула на Олексія.
- Мені на допомогу прийшов один хлопець. Справжній герой. Не те, що ти, сцикунець.
- Ну і котись до нього. Можеш з ним і зустрічатись! - ревнував бородач.
- А що? Він симпатичний, а головне - сміливий.
- Може, ман'як його вже вбив?
- Вибору не має. Якщо він ще там, то я йому допоможу перемогти виродка. А ще, вихід з лісу в тій стороні.
Оля попрямувала лісовим шляхом через густо насаджені соснові дерева. Олексій злякано роздивився довкола і побіг за дівчиною.

З страхом в сері молоді люди йшли вперед. Всю дорогу вони сперечались. Раптом хлопець завмер. Зіниці розширились. Крик вирвався на поверхню.
- Ааа!
- Якого ти горлянку рвеш? - невдоволено гаркнула Оля.
Тремтячою рукою Олексій вказував пальцем вперед.
- Ман'як!
В десяти метрах від студентів стояв світловолосий хлопець з розбитою бровою. Оголений торс та босі ноги. Єдиний одяг, це малі, але широкі штани.
Любомир мовчки дивився на двох людей. На його руці сидів годинник. Він забрав свою річ в останньої жертви.
- Це мій захисник. Він врятував мені життя. - Оля глянула зацікавленим поглядом на хлопця і кокетливо посміхнулась. Сміливий та гарний Любомир розбудив симпатію в гарній дівчині. Вона поддумки йому віддавалась. Зелені оченята блимали вогниками. Оля пристрасно прикушувала нижню губу натякаючи хлопцеві на своє бажання. Вона і не знала що в тілі симпатичного Любомира сидить злий дух, який людей вважає за непотріб. Вони для нього, як обгортка яку потрібно зняти, аби дістатись цукерки. Живе тіло потрібно знищити, щоб дістатись до душі.
Хитрий погляд блондина дивився на студентів. Він повільно почав підходити. Олексій непідозрюючи лиха, попрямував на зустріч.
Чорнявий з борідкою хлопець доброзичливо посміхнувся і протягнув праву руку.
- Привіт рятівник. Дякую, що заступився за мою дівчину.
Любомир подивився на протягнуту долоню худорлявого хлопця, а потім перевів свої юлакитні очі на його обличчя.
- Не варто дякувати, адже я це робив для себе. - фраза звучала з відчутною злістю.
Олексій незрозуміло глянув на співрозмовника. Це було останнє, що він встиг зробити в своєму житті.
Один швидкий та зроблений з повною силою рух обома руками Любомира, зіграв свою роль. Дух крутнув голову хлопця. Хрящі та кістки з хрустом переломились. Внутрішні вени розірвались. Олексій стояв спиною до Олі, але його обличчя дивилось прямо на неї. Любомир повернув голову студента назад. Вмираюче тіло продовжувало стояти на ногах протягуючи руку до вбивці.
-Ааа! - дико заволала Оля хапаючись обома руками за обличчя.
Очі небіжчика дивились прямісінько на дівчину. Нижня частина щелепи ходила ходором вгору і вниз. Тіло намагалось вловити повітря, але все було марно. Мрець звалився на землю, немов мішок з картоплею. Холодний погляд блакитних очей глянув на волаючу від жаху дівчину.
- Залишайся біля мене, адже ти наступна.
Шоковий стан відбирав жагу до спасіння. Замість того, щоб втікати, Оля дивилась, як Любомир забирає душу її щойно вбитого хлопця.
Дух втягував згусток білої енергії, але дівчина її не бачила. Звичайні смертні не можуть бачити душу.
І вже коли вбивця глянув вдруге, Оля зрозуміла, що потрібно уносити ноги. Дівчина кинулась навтіки. Любомир помчав слідом за жертвою. Сльози заливали гарне обличчя. Оля мчала що є сили, але хлопець був швидшим. Наздогнавши жертву Любомир пхнув її в спину. Це збило кординацію і бідолашна звалилась на траву. Оля перевернулась на іншу сторону і почала відповзати від вбивці.
- Навіщо тобі це треба? Навіщо, ти вбиваєш? Що ми тобі зробили?
- Нічого. -  Любомир повільно йшов за відповзаючою жертвою.
- Я просто збирач душ. Мені потрібна певна кількість, аби зробити задумане.
- Відпусти мене. - з жалісним плачом благала дівчина. - Знайдеш собі іншу жертву.
- Іншу? До лісу майже ніхто не ходить. Тим паче господарь цього тіла тримає мене на повідку в межах своєї бісової хати.
Дівчина не розуміла, що їй говорить вбивця. Вона не побачила позаду дерево. Спина вперлась в стовбур. Тікати було нікуда.
- Прошу, змилуйся. Не вбивай мене.
Хлопець глянув на її гарне обличчя, рожеву майку з симпатичним грудьми та коротеньку спідницю від якої тяглись довгі спокусливі ніжки.
- Добре. - Любомир присів і провів долонею по щоці наляканої жертви. -Ми спочатку розважимось.
Дух навалився на дівчину.
- Рятуйте! - волала бідолашна.
Лівою рукою Любомир затулив жертві рот. Його обличчя було на рівні лиця Олі. Вбивця лежав на ній.
- Мовчи курва, бо язика вирву! - прошипів нападник.
Права рука задирала коротеньку спідницю. Він відчув її.
- Ти без спідньої білизни? Яка розумна дівчинка. - холодна долоня пройшлась по дівочій ніжці. Вона була поголена і викликала в нападника задоволення. На мерзеннім виразі обличчя заграла дивовижна усмішка.
- Дивовижний день.
- Не роби цього. Благаю тебе, хлопче. - заливалась солоними слізьми дівчина.
- Хлопче? - обурився дух. - Я вже давно не хлопець і я маю ім'я - Дем'ян Хмародер.
- Дем'яне, прошу. Змилуйся.
- Змилуюсь, якщо задовольниш мою похоть.
Дівчина ридала. Вона розуміла що порятунку не буде і приготувалась до насильства.
Любомир втратив свідомість. Тіло звалилось на бідолашну Олю. Брюнетка не встигла щось зрозуміти, як нападник знову прийшов до тями.