Любомир повернувся спиною до дівчини. Оля вирішила не гаяти часу і помчала слідом за Олексієм.
Мус підвівся з землі. Очі жорстокого злочинця побачили окровавлену лопату.
- Конан...Що ти з ним зробив?
Любомир усміхнувся дивлячись злісним поглядом з під лоба.
- Те, що він хотів зробити зі мною. Твій дружок лежить в землі і годує черв.
- Ти чо, малий? Та я тебе на шматки буду різати! - прогарчав немов розлючений пес Мус.
- Я дивлюсь, ти гідний противник. Я б зійшовся б з тобою в рукопашнім чеснім бою, але не в цьому тілі. Воно занадто слабке. Я скористаюсь лопатою. - руки витягли поперед себе замурзаний кров'ю  інструмент.
- Я тобі цю лопату в зад запхаю.
Молодий хлопець з недовірою посміхнувся.
- А ти, я бачу, ще той жартівник.
-  Ти знаєш з ким розмовляєш? Це буде останнє, що вирвалось з твого рота. - Мус палав злістю.
Дух, який повністю контролював тіло Любомира спокійно дивився на розлюченого пса.
- Я не знаю, чи у вашому столітті ходе ще така приказка "Не кажи, Гоп, доки не перестрибнув".
- Столітті? Ти що таке верзеш? Мабуть, я тобі гарно мізки відбив.
Спокійний хлопець перевів провів пальцем по щоці. Очі роздивлялись кров, яка перебралась звідти на вказівний та середній палець. Круговими обертами Любомир розтирав на пальцях свою свіжу кров.
- Мізки, говориш, відбив мені. - холодний погляд різко перестрибнув на оскаженілого злочинця.
- А я тобі відіб'ю голову.
- В іншому житті, дрищ. - Мус рванув на Любомира.
Очі, ніби переповнений склянка з водою, виливалися люттю. Вбивця мчав на хлопця ніби скажений бик на червоне полотно.
Дух стискав деревяний держак в очікуванні на вдалий момент.
Мус був за кілька кроків від своєї жертви, як та огріла його металевою частиною по обличчі. Злочинець відлетів в сторону. Як пакет з сміттям, Мус прокотився по землі.
Любомир вирішив не чекати доки той оговтається і відразу пішов у наступ.
Вбивця стукнувся об соснове дерево. Воно зупинило його рух. Мус різко підвівся впираючись спиною в стовбур. Від скривленої злісної пики перебитий ніс вкрився зморшками. Щока набула червоних фарб від удару. Злочинець бажав кидатись в наступ, але йому не судилось.
Прямісінько перед ним стояв з посмішкою до вух Любомир. Лопата дивилась вперед, на рівні грудей глопця. Блондин що є сили послав інвентарь в дію. Гострий, гарно заточений кінець штикової лопати пробив шию вбивці. Шкіра розійшлась навпіл, немов розколена крига. Перебились сонні артерії, а за ними хрящі та кістки, які відносились до хребта. Лопата пробила все що могла. Лиса голова Муса відділилась від тіла. Темно - червона кров повільно стікала на залізо.
Любомир продовжував тримати своє знаряддя. Він дивився на відтяту голову. Вирячені очі повільно втрачали життя. Відрізане тіло повільно звалилось на землю, а верх залишився на лопаті.
- Я ж казав що відіб'ю голову.
Любомир змахнув держаком підкинувши голову Муса вгору, немов млинець на сковорідці. Доки вона зависала в повітрі, хлопець розмахнувся і немов професійний гравець в Бейсбол, вдарив по ній. Голова полетіла в сторону. Дух відкинув лопату і став над обезголовленим тілом. Звідти вилетів чорний згусток енергії.
- І в цього душа паскудна.
Любомир повільно втягнув її в себе.

Вітер розвіював чорняве пряме волосся. Налякана Оля бігла вперед. Дівчина не знала куди тримає курс, а просто мчалась.
- Аааа! - заволала вона від неочікуванності. Зза дерева вискочив невідомий. Оля врізалась обличчям в чоловічі груди.