Блакитні очі вже дивились по іншому. В них сидів страх. Хлопець відразу відповз від дівчини.
- Ти хто? - запитав Любомир.
Дівчина нічого не розуміла, але вирішила покірно представитись нападнику.
- Я Оля. - схлипуючи промовив тихий голос.
Блондин підвівся з землі і оглянув своє тіло. Здивований погляд освітлював оголений торс, босі ноги та брудні непідходящі штани. Любомир глянув на годинник - 16:02.
- Що сталось? - голос був зовсім іншим. Приємним, але збентеженим.
- Ти вбив мого хлопця, а зараз хочеш мене згвалтувати. Навіщо ти це запитуєш? Ролеві ігри? Типу ти втратив пам'ять? - з слізьми запитувала лежача дівчина.
Любомир оглянув порізи на своїй лівій руці. Їх було 7.
- Він ще не встиг зробити нові. - промовив сам до себе блондин.
- Дем'яне, благаю тебе, відпусти. - продовжувала благати красуня.
- Дем'яне? Чому ти мене називаєш цим іменем? - прищурив сині очі хлопець.
- Ти ж сам щойно представився - Дем'ян Хмародер.
І тут хлопець все зрозумів.
- То он воно, як його звати. Відтепер я маю заціпку.
Оля заливалась слізьми немов лобове скло автомобіля у сильну зливу. Впираючись спиною в дерево бідолашна тремтіла від страху. Любомир присів і протягнув до неї долоні.
- Я тебе не скривджу. Вбивці зараз тут не має. Довго пояснювати, але я розділяю це тіло з невідомою мені душею. Вона міцно спить.
Дівчина гадала що хлопець божевільний і вирішила підіграти психу.
- Якщо він спить...відпусти мене, будь ласка.
Блакитні очі з жалем дивились в зелені.
- Вибач, але не можу. Ти мене бачила. Ти здаси мене копам. Мені світить довічне позбавлення волі. А я не можу здаватись. Я маю знайти спосіб, щоб прогати його назад до пекла.
- Я нікому не скажу, тільки відпусти. Благаю.
- Ні. - різко видав хлопець. - Через дві години до цього тіла повернеться інший. Нехай він вирішує твою долю. Ми будемо просто сидіти і чекати.
- Прошу тебе, не роби цього.
Любомир дивився на гіркі дівочі сльози. Добре серце хлопця стискалось від душевного болю. Блондин відвернув обличчя, щоб не піддаватсь жаллю. Погляд блакитних очей впав в даль.
З поміж дерев стояв вбитий в землю хрест. Він був зроблений власноруч із двох соснових палиць. Центр виробу зв'язувався палкою, щоб виріб тримався. На ньому не було ні напису, ні фото. Звичайний хрест на гірці землі на якій лежали свіжі квіти - польові ромашки. Вони були свіжими і мали парну кількість - 12.
Хлопець міцно зіжмурив очі.
- Я так більше не можу. - він вирішив відкрити дівчині таємницю.
- Ти бачиш могилу? Там спочиває одна невинна дівчина. - з блакитних очей потекли сльози, немов ранкова роса з паростка.