- Тоді давай це зробимо якомога швидше. - хвилювався напарник.
- Ми в глухомані. Ніхто його не побачить. Нехай собі валяється, а ми сходимо підживитись. В нього там повний пакет хавки. - промовив Мус і посунув до хатини.
Вбивця підняв з дерев'яної підлоги пакет та поставив його на стіл. Руки викладали їжу.
- Що ми тут маємо? Крупа гречана, рисова, макарони. - мерзенне і без того обличчя злочинця набуло ще більшої мерзенності від невдоволення. - Ковбаска, хлібчик, оселедець. Оце по нашому. - зрадів Мус.
Для їжі невистачало одного і вбивця відразу зрозумів чого саме.
- Конане, ми потрапили в халепу. Закуска гарна є, а пийла не має. Ти знаєш як дійти до найближчого магазину?
Товариш знизив плечима.
- Друже, я взагалі, вперше знаходжусь в цьому лісі.
- Так і бути. Я сам схожу.
- Ти що? Не можна. Тебе ж зпалять! - хвилювався напарник.
- Не хвилюйся. Все пучком.
Мус зняв з себе увесь брудний одяг, а в замін одягнув новий. Він роздягнув до трусів непритомного Любомира.
Хлопець був худим та високим, тому одяг негарно сидів на кремезному, але не високому злочинцеві. Кофта закривала стегна, а в рукавах ховались пальці. Мус підкотив сині джинси та закотив по лікті  рукав.
Злочинні очі пронзали поглядом наручний годинник. З мерзенною усмішкою лисий злочинець приміряв його на свою руку. В кишені штанів Мус виявив гаманець в якому виявилось кілька сотень.
- На горілку вистачає. - він підморгнув своєму напарнику. - А ти не гай часу, а зарий тіло.
- Зарити? - незрозуміло перепитав Конан. - Де? Чим?
- Пристройку бачиш? Там має бути лопата. За хатиною і зариєш.
- Як скажеш. - погодився вбивця.
- Так хочу трахатись. - Мус почесав джинси в області свого господарства. - Може замовимо якусь курву?
-Ні. Це небезпечно. Занадто палівно.
- Чуваче, я стільки років просидів на нарах. Я хочу відвести душу.
- Он, дивись. - Конан вказав поглядом на оголеного Любомира. - Лежить готовенький. Відводь собі стільки, скільки душа бажає.
Від почутого Мус закатав здивовано очі.
- Ти, що таке базікаєш? Я не збираюся жарити пацана.
- Он як ти заговорив. - на обличчі Конана з'явилась хитра посмішка. - Забув, як ти на зоні, пізніми вечорами півників скуб?
- То ж зона. Я не мав іншого вибору. А тут, на волі, я можу переспати з гарячою кралею.
- Мус, прошу тебе, нехай трішки кіпіш вляжеться, а потім можна і по дівчатах.
- Гаразд. Вмовив. - погодився напарник і посунув в хату.
Через хвилину він вийшов в дзеркальних сонцезахисних окулярах.
- Так набагато краще. - зауважив Мус. - Все. Я попер, а ти, никай тіло.
Лисий вбивця в одязі Любомира відправився до магазину.

Конан знайшов штикову лопату. Саме таку, яка потрібна для риття ями. Злочинець встромив знаряддя праці в сиру землю, а сам відправився по тіло. Чоловік вчепився обома злочинними руками за ноги непритомного Любомира і по траві відтягнув його за хату.
Хлопець непорушно лежав на землі, а Конан повернувся спиною, так як йому було зручно і почав рити яму.
Спека та рух в роботі наганяли жару. Піт заливав чоловіка. Злочинець зняв з себе синю сорочку і жбурнув її на гілку соснового дерева. Брудна біла майка стала сірою. Вбивця жваво працював лопатою.
Любомир відкрив очі. Холодний погляд глянув на своє оголене, до трусів, тіло. Пальці доторкнулись до розсіченої брови. Погляд хлопця побачив свою кров. Любомир, немов розлючений звір, дивився на свого кривдника.
Конан, який нічого не підозрював, махав жваво лопатою та наспівував відомий хіт.
- Зорі прозорі вгорі, вам спиться чи не спиться? Вила на місяць новий молода Вовчицяяя...
Спів обірвав лютий голос позаду.
- Я нікому не дозволю наносити шкоди цьому тілу.
Серце злодія стиснулось від раптової неочікуваності. Зтиснувши міцно лопату Конан хутко обернувся на голос.
- Ах, ти ж стерво!
Не встиг золотозубий це сказати, як відразу отримав з ноги в груди. Удар зніс вбивцю і той звалився у щойно вириту яму. Лопата впала під ноги Любомиру. Злий дух, який вже правив молодим тілом, підняв з землі предмет.
Постать високого хлопця стояла над лежачим в ямі Конаном. Сонце било в спину, кидаючи тінь на тюремного втікача.
- Не рий другому яму, бо сам в неї потрапиш. - мудре прислів'я пролунало в самому прямому сенсі цього слова.
Вбивця хотів підвестись, але йому не судилось. Злий дух змахнув над собою лопатою і пробив живіт лежачого злодія.
- Ааа! - дико заволав Конан.
На обличчі Любомира запалала посмішка психа.
- Дивовижний день!
Він почав раз за разом штрикати острим предметом живіт жертви. Гостра лопата пробивала шкіру, різала плоть, шматувала кишки. Бідолашний злочинець був не в змозі говорити. З очей, немов вода поверх льоду, витікали сльози. З рота виривався фонтан крові, який заляпував обличчя помираючого. Дух вирішив погратись. Він вирізав на тілі квадрат, який розрізав не лише поверхню, але й нутрощі. Любомир схопив обома руками держак, а ногою надавив на лопату. Так як скопують город, так хлопець скопував живіт. Він зачерпнув лопатою шмат людської плоті. Вмираюча жертва з жахом дивилась, як в бік, на вириту горку землі, полетіла шкіра та кишки. Метал став червоним.
Конан, з диркою в пузі, яка набиралась червоним ставком, не витримав. Серце зкпинилось. Мертві очі вдивлялись в синє небо.
З рота вилетів згусток енергії. Він був чорним і нагадував дим від палаючої автомобільної шини.
- Душа забруднена кров'ю невинних, але нічого, і така згодиться. Любомир вдихнув на повну доки не втягнув грішну душу в себе.
Дух в людському тілі взяв лопату і пішов на вхід до хатини. Він хотів зайти, але якась невідана сила його враз зупинила. Це виглядало так, ніби хлопець врізався в скляні двері. Злий погляд впав на землю.
- Клятий мак! Пропади ти пропадом!
Погляд холодних синіх очей знайшов на траві одяг злочинця.
- Він не один. - вдумливо промовив сам до себе Любомир. - Виходить, що в лісі є й інші душі.
Хлопець натягнув на себе брудні сині штани засудженого. Широкі, але короткі, виглядали негарно на худорлявому Любомиру. На верх він нічого не одягнув. Сині очі впали на ліву руку, а саме на 7 порізів.
- Потрібно не забутись поставити ще одну мітку.
Дух схопив лопату і босими ступнями попрямував на пошуки наступної жертви.