Не варто мертвих зачіпати!
Олександр Гусейнов
Ніч спокійна, як ніколи Вітер в полі тихо свище Зорі хмари покололи Спить містичне кладовище Тиша, спокій, сновидіння Труп в могилі під землею Пустило дерево коріння Смерть зі мною, а я з нею Пахав, як проклятий, пахав! Життя було, як біганина Все заробляв і заробляв До грошей жадібна людина І тільки тут, на купі грунту Лежу і сплю, у снах літаю Ціную кожну я секунду Що буде потім? Ох, не знаю Я чую сміх і голоси Метал ударив в кришку гроба Куди не слід сують носи Ті, у кого золота хвороба Відчуваю дотики тілесні Ланцюг злітає з синьой шиї Зникають з пальців перстні Грабіжники в моїй могилі! Я знаю правила, я знаю Для живих я мертвий, непорушний З останніх сил лежу чекаю Я мрець скупий та відчайдушний Відкрию очі свої білі Череп злісно усміхнеться Злість летить по-всьому тілі Вмерти, друзі, вам прийдеться! Сонце ранок відкриває Тіла роздерті на могилі Кров на землю все стікає Біліють кості, кості милі! Смерть, це грань не для живих Не варто ніс до неї пхати Тримайсь подалі від цих лих Не варто мертвих зачіпати!
2020-08-13 13:04:34
13
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Олександр Гусейнов
@Евгений Якутович #ТОК Поэт-Энергетик 👍😉
Відповісти
2020-08-13 13:15:40
1
Інші вірші поета
А час все спливає... Слово Повернись Вмій обирати
Інші поети
Veronika Gold
@Goldenbum
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2115
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2656