Не варто мертвих зачіпати!
Ніч спокійна, як ніколи Вітер в полі тихо свище Зорі хмари покололи Спить містичне кладовище Тиша, спокій, сновидіння Труп в могилі під землею Пустило дерево коріння Смерть зі мною, а я з нею Пахав, як проклятий, пахав! Життя було, як біганина Все заробляв і заробляв До грошей жадібна людина І тільки тут, на купі грунту Лежу і сплю, у снах літаю Ціную кожну я секунду Що буде потім? Ох, не знаю Я чую сміх і голоси Метал ударив в кришку гроба Куди не слід сують носи Ті, у кого золота хвороба Відчуваю дотики тілесні Ланцюг злітає з синьой шиї Зникають з пальців перстні Грабіжники в моїй могилі! Я знаю правила, я знаю Для живих я мертвий, непорушний З останніх сил лежу чекаю Я мрець скупий та відчайдушний Відкрию очі свої білі Череп злісно усміхнеться Злість летить по-всьому тілі Вмерти, друзі, вам прийдеться! Сонце ранок відкриває Тіла роздерті на могилі Кров на землю все стікає Біліють кості, кості милі! Смерть, це грань не для живих Не варто ніс до неї пхати Тримайсь подалі від цих лих Не варто мертвих зачіпати!
2020-08-13 13:04:34
13
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Олександр Гусейнов
Відповісти
2020-08-13 13:15:40
1
Схожі вірші
Всі
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9195
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5122