Хмарно, дощ, на дворі злива...

Олександр Гусейнов

Хмарно, дощ, на дворі злива А ти в вікні сидиш щаслива Пончик, кава на столі Думки про нього в голові Сторінки з книг лежать, сумують Казки тебе вже не дивують Душі твоїй не до читання Бо в серці є своє кохання Раніше ти ховалась там На сторінках любовних драм Свого кохання ти не знала Чужі історії читала Сторінки пилом пропадають Вони мовчать, вони чекають Зустріне твій Титанік кригу І знов візьмеш у руки книгу Любов не вічна, вибачай Не завжди теплим буде чай Все що горить, колись згорає Все що живе, колись вмирає І тільки книга по за часом Вперед прямує ніжним вальсом І серед слів, під час читання Живе з тобою в ній кохання

2020-11-12 14:30:34

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Cara Ebon

Замечательное стихотворение, браво. Молодец.👍🏿

Відповісти

2020-11-30 08:37:12

Cara Ebon

😊

Відповісти

2020-11-30 08:37:15

Олександр Гусейнов

@Cara Ebon Спасибо)

Відповісти

2020-11-30 10:15:38

Подобається

Інші вірші поета

Відьма зуб точила на Івана Щоночі музика лунає... Не шукай... Забутий друг

Інші поети

Любов Гаврищук

@lyubov_gavrishchuk

Zeen

@Blue_Bliss

Olena Кim

@lenhcikm

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

1386

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

12366