Світ змінився, ми змінились

Олександр Гусейнов

Світ змінився, ми змінились Кажуть, люди вже не ті Любить за душу всі розвчились І краще жить на самоті Дівчата хочуть тільки "мані" Люблять розкіш та айфони Любов незнана таким пані Без почуттів шлях до корони Слідкують гарно за собою На фітнес ходять зад качати Перемагають в кожнім бою Уміють же себе продати А хлопцям статним теж не треба Почуття ті, та любов Дівку видну, щоб як треба Щоб мужикам ганяла кров! Щоб вийшов в люди з файной леді А всі заздрять тій красі Не має пісні на касеті Вони є різні і такі чужі... Про принців мріяли дівчата А про принцес кожен юнак В приданне царство й купу злата Завжди було у нас все так! Завжди існують різні люди Хтось кохає, а хтось ні Однім - душа, а іншим - груди Так проживають свої дні Дам тобі одну пораду Щоб своє собі знайти Аби коханню дати раду Навчись людей читати ти

2020-07-20 10:59:54

Інші вірші поета

Вмій обирати День за днем... Малий Сашко десь безвісти пропав... Я твій Термінатор...

Інші поети

Анеджі Хос

@anastasiya_timofeeva_wli7

Baekhyun

@yoona_Novels

Keiana Smith

@crazyreader99

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4985

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12576