День за днем...
Олександр Гусейнов
День за днем іде проходить все минає все уходить та нічого не вернути і не знаю - Як же бути? Досить,досить, все занадто Помилок зробив багато Мене любила - не цінив лиш серце дівчині розбив Вибравши не ту що треба вже не хочу я до неї В очах брехня і я це бачу Вона знає - все пробачу Кожний день одне торочить -Тебе люблю,до тебе хочу Тільки но піду від неї Як хтось другий прийде до неї Про любов такіж слова скаже і йому вона. І в один цікавий день скажу-Досить.Йди ти геть. Я втомився від брехні Не потрібна ти мені. Вже залишився я сам хоч самотньо жити так і нічого не вернути і незнаю як же бути... Та день за днем іде проходить все минає, все уходить.
2018-03-24 15:56:17
16
0
Інші вірші поета
Жив минулим... Сергій, залежний ігроман Вірш до містичного твору "ЗЦІЛЕННЯ" Той, кого страшить любов
Інші поети
Princess Mwas
@princess_mwas
IRIS KIM
@bigbadgiirll
Ruslana
@rock_ksolana
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2491
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12706