День за днем...
Олександр Гусейнов
День за днем іде проходить все минає все уходить та нічого не вернути і не знаю - Як же бути? Досить,досить, все занадто Помилок зробив багато Мене любила - не цінив лиш серце дівчині розбив Вибравши не ту що треба вже не хочу я до неї В очах брехня і я це бачу Вона знає - все пробачу Кожний день одне торочить -Тебе люблю,до тебе хочу Тільки но піду від неї Як хтось другий прийде до неї Про любов такіж слова скаже і йому вона. І в один цікавий день скажу-Досить.Йди ти геть. Я втомився від брехні Не потрібна ти мені. Вже залишився я сам хоч самотньо жити так і нічого не вернути і незнаю як же бути... Та день за днем іде проходить все минає, все уходить.
2018-03-24 15:56:17
16
0
Інші вірші поета
Древо пам'ятає Хмарно, дощ, на дворі злива... Я твій Термінатор... Світ змінився, ми змінились
Інші поети
Mark
@dmoaa_Mark
-Rayures
@Catalina_P
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
5144
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12799