Alice Fantomhife
@Alice_Fantomhife
Just belived in me...
Блог Всі
Різне, Думки вголос
Нелегко писати, та все ж напишу... Деколи бувають моменти, коли здається, що життя котиться в Тартарари... І ніби з навчанням проблем нема, і минулу сесію закрила дуже навіть не погано, і вдома спокій, але щось змушує заливати вночі подушку сльозами. Так, звучить банально, хтось скаже "навіщо таке тут писати, у всіх свої проблеми, не грузи людей своїм життєвим мотлохом" але... Не завжди хочеться розповідати про свої проблеми іншим, простіше вилити душу серед незнайомих людей, які навряд чи живуть в твоєму місті, які ніколи не зустрінуть тебе ( хоча це не точно)... Останнім часом мене гнітить питання: чи є ще хтось в моєму віці, кому настільки не хочеться жити? Ні, я не думала, і не думаю про самогубство, просто мені не хочеться жити в світі, де дорослішання обмежується виробленням умінням виживати будь де, лицемірити і йти по головах... Звісно, не всі люди такі, є багато дійсно щирих і чесних людей, але вони, як правило, через свої принципи і виховання, живуть в злиднях або мають репутацію дивних, "сильно правильних"... Людство гниє з середини, але найбільш сумним для мене особисто є той факт, що я розумію - і я колись стану такою, як всі... Я не настільки сильна, я розумію і відчуваю, що не зможу жити за своїми власними правилами, бо вихована так, що мені дуже важлива думка оточення, яким би воно не було... В моменти такого просвітлення я проклинаю тих, хто вперше навчив дитину, що не завжди треба бути щирим і чесним, що можна збрехати, надурити, використати когось для того, щоб тобі було добре, і тим самим запустив процес масового знищення моралі руками людей... Сподіваюся, що не дуже засмутила або розчарувала когось, бо дійсно не хочу робити комусь боляче, просто по своїй натурі я людина замкнута, тому мені легше про щось написати, вигорнути всі думки з голови, як жар з полум'я.
6
2
70
Думки вголос
Знаєте, як деколи набридає кожен день вислуховувати одне і те ж? Коли щодня тебе намагаються перекроїти на свій лад, абсолютно не цікавлячись твоєю думкою. Так і хочеться розвернутися і піти, назавжди... Нащо ви мене змінюєте? Хіба я не маю права бути собою? Я ж поважаю ваші принципи і бажання, я не відриваю від вас зубами те, що мені не подобається. Чому ви не можете зрозуміти, що я - це я, і я не хочу і не буду змінюватися для вас. Мені у вас теж не все подобається, але я ж не свердлю вам мозок своїми нотаціями. Так, я люблю побути сама, люблю дивитися старі фільми і слухати рок. Я люблю книги-фентезі, історію і психологію. То чому мене одразу звинувачують у відлюдькуватості? В мене нема багато друзів, але в мене є двоє справжніх, які від мене не відвернуться і не зрадять. Мій чорний гумор не завжди аж такий і гумор, деколи я відкрито знущаюся з неприємних мені людей. Я така, яка я є, полюбіть мене, такою, самою собою.
3
53
Вірші Всі
Чийсь кат
О скільки я собі прощати маю Той біль і сльози, те розчарування, ту печаль? В такі хвилини лиш на мить я забуваю, Що значить мати на собі журби печать. Що значить бути своїм особистим катом. Що значить бачити і чути власний біль, Щоб лиш на мить, як одкровення, зрозуміти раптом, Що біль отой, можливо, і не зовсім мій... Що за цей час наслухалась чужого Волання з розпачу і сліз із каяття. Що надивилась мук спасителя чийогось, Що злості стане на чиєсь життя...
7
0
798
1,2,3,4...
І лягатимеш спати пізно. І сміятимешся з кошмарів. І все те, що раніше гризло Вже сьогодні вбиває помалу. І все те, що раніше вбивало За хвилину і не згадаєш. В тебе спогадів є немало, Та сама себе забуваєш. Забуваєш як усміхатися Щиро, радісно, і без гри. Забуваєш і як боятися - Не боялася років вже три. Розриваєш себе на кавалки. Розглядаєш як мерзне кров. Виправляєш власні помарки. Щоб на мить все забути знов...
7
2
754
Відьма і чаклунка
Побудь зі мною хоча б сьогодні. Про більше я тебе не прошу, І не витягуй мене з безодні, Я все життя від світла біжу. Бо я не для нього, воно не для мене. Мені краще в темряві, серед дощів, Де все таке чорне, таке однойменне, І де не обійдетеся без плащів. І може я відьма, і може чаклунка, Сама ж бо не знаю, хто я, до пуття. Для мене ваш суд є найкращим дарунком, Бо тільки тоді відчуваю життя... Тоді я сміюся, тоді ж я і плачу. Тоді я шепочу, тоді ж і кричу. Я вам ще за суд цей так добре віддячу, Що вам уже буде і не до плачу... Мій любий, мій милий, Мій скривджений друже, Побудь тут, зі мною, бо, як на біду, Мені вже до цілого світу байдуже, Бо я і без нього, сама, пропаду...
5
2
797