Песимістична автобіографія
Alice Fantomhife
Я зламана лялька, побитий солдат. Мені завжди вічності не вистачає. Я лиш прикидаюсь, що можу щось дать, Насправді ж мене ні для кого немає. Я привид життя, привид злетів й падінь, Я привид того, що усі забувають. І завжди далеко від власних вершин. І вічні проблеми мене розривають... Я ніби і бачу, що ніби живу. І ніби щось навіть своє відчуваю. Та інколи хочеться впасти в траву, І в ній заховатись від зримого Раю... Мені посилають цілунки й вірші, А іноді просто мене посилають... Ти тільки собі, сам собі, не бреши... Тебе в світі також не всі пам'ятають...
2018-02-02 20:34:13
6
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Alice Fantomhife
@Oksana J Є і "дать" просто воно застаріле)
Відповісти
2018-02-03 07:06:26
1
Oksana J
@Alice Fantomhife о, цього не знала...
Відповісти
2018-02-03 08:09:17
Подобається
Alice Fantomhife
@Oksana J Все колись буває вперше 😀
Відповісти
2018-02-03 08:10:25
1
Інші вірші поета
Шепіт Щось казкове Відьма і чаклунка Мої вечори
Інші поети
Anna Gera
@my_own_story
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1615
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1115