Другові
Ти знаєш, як важко любити тебе? Коли мене наче і не помічаєш. Коли звиклий погляд мою душу рве, Коли я й не знаю, чи ти мене знаєш... А небо, як звично, таке голубе, А зорі і далі, і знову яскраві. Я іноді так ненавиджу тебе. Та все ж розумію, що люблю насправді. Ти, ніби та зірка, освічуєш шлях. Ти, ніби отрута, мене убиваєш, О як би хотіла розвіяти я Оте, чого так мені не вистачає... А як би хотіла забути це все, Не мліти від доторку ніжно-далекого. Я дуже хотіла б забути тебе... Та, навіть для мене це дуже нелегко. І знову чекаю, як зливи в полях, Невільного дотику мило-звичайного. Ти все ще, як зірка, освічуєш шлях. Та вже не мені, а комусь "надзвичайному"...
2018-02-02 20:23:32
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Юлія Гаргат
Дуже гарний та життєвий вірш. Читаючи його я розумію, що і сама знаходилась в такій ситуації яку ти описала у вірші, і це дуже незвично і приємно читати. Я просто обожнюю такі вірші де одразу відчуваєш сам мотив, настрій і зміст вірша. Дякую за такий чудовий вірш❤
Відповісти
2018-02-02 20:34:26
Подобається
Alice Fantomhife
@Юлія Гаргат Дякую за похвалу, мені дуже приємно, бо не завжди легко писати про почуття, які не так давно відболіли в мені самій... Ще раз дякую за увагу та коментар
Відповісти
2018-02-02 20:36:26
1
Юлія Гаргат
@Alice Fantomhife я дуже тебе розумію, бо і сама часто перебуваю в таких почуттях. Тому це заслуговує уваги, бо про почуття найважче писати)
Відповісти
2018-02-02 20:37:28
1
Схожі вірші
Всі
Минутой мечтания :)
Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .
40
11
1550
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1182