№1 (2023)
№2 (2023)
№3 (2023)
№4 (2023)
№5 (2023)
№6 (2024)
№7 (2024)
№8 (2024)
№9 (2024)
№10 (2024)
№11 (2024)
№12 (2024)
№13 (2024)
№14 (2024)
№15 (2024)
№16 (2024)
№17 (2024)
№18 (2024)
№19 (2024)
№7 (2024)

Кінець [людство]     (02. 04. 2024 - 29. 04. 2024)


На стінах кров.

Моя кімната пахне залізом.

Хтось прийшов.

Та щось робити вже запізно.

Я сама

розмалювала свої стіни.

І їх всіх

я вбила також самостійно.


Хтось кричав,

а хтось помер майже одразу.

Уламки скла

достатньо гострі цього разу.

Витерти кров,

і десь подалі тіла спалити,

щоб ніхто не знайшов.

І просто продовжувати жити.


Вони хотіли про все забути.

Вони збиралися жити по-своєму.

Та хто сказав, що так може бути?

Я не жалкую, що нарешті це скоїла.


Новий день.

Так, начебто нічого не сталося.

І тепер

я сховати це все постараюся.

То все брехня,

що я вчора когось вбила.

Це не я.

Я б ніколи цього не зробила.


Схоже, я

не надто впевнено говорю.

Але що

із цим робити, я не знаю.

Сьогодні знов

стіни червоним розфарбую.

Їхню кров

я напам'ять собі залишу.


Я хотіла в крові їх втопити.

Щоби нікого на Землі не лишилося.

Навіть якщо вони хочуть жити.

Поки не зникнуть, я не заспокоюся.


Підлога і стіни в кривавих плямах.

За ними немає кому сумувати.


Та мені доведеться тепер прибирати...


Тепер вони нарешті мертві.

Тепер нарешті все закінчиться.

Навряд чи вони боялися смерті,

чи того, що після з ними станеться.

© Murly Barsic,
книга «Lycoris».
Коментарі