Пам'ять (10. 05. 2024 - 13. 05. 2024)
"У тебе і так красиве волосся.
Навіть не думай його фарбувати!"
"Програмуванню краще навчися.
Ти все одно не вмієш малювати."
"Ти взагалі нічого не можеш.
Не уявляю, як ти будеш жити."
– І після всього цього ти ще кажеш,
що я маю когось з вас любити??
Я проведу тебе крізь пекло.
Не забувай – я завжди поряд.
І якщо ти усе забудеш,
я збережу кожен наш спогад.
Я просто хочу нарешті померти.
Просто зникнути хочу назавжди.
Всі ви не "рідні", а огидні та вперті.
Не хочу нічого з вами спільного мати.
"Ти маєш робити усе і одразу!
Усе, що ми скажемо, усе, що НАМ треба!"
"Які в тебе можуть на нас бути образи?!
Це все – твої особисті проблеми!"
Я обіцяю пам'ятати.
Я обіцяю, що помщуся.
Разом з тобою в саме пекло
я обіцяю, що спущуся.
Мене всі порівнюють з іншими дітьми.
Для них, хто завгодно – кращий за мене.
Я не маю жодної причини, щоб жити.
Та, схоже, я ще не готова померти.
Я ще не готова опинитися в пеклі.
Я ще недостатньо накоїла лиха.
Я ще не зібрала людей коло себе.
І я ще жодного з них не вбила.
Ми повернемось на поверхню
і знищимо всіх, кого знайдем.
Світ перетворимо на пекло.
Я все життя цього чекаю.
Я не залишу передсмертну записку.
Я піду тихо, ніхто навіть не взнає.
Я ні з ким з них не була надто близька.
Вони мене майже не помічали.
Я повернуся, коли всі забудуть.
Я знищу кожного, хто мене зрадив.
Можливо вони вибачатися будуть.
Та вже буде пізно. Це вже буде марно.
Я не пишу вірші про "радість".
Просто не вмію так писати.
Я знаю тільки "злість" та "заздрість".
Це все, що можу відчувати.
З життям мені не пощастило.
Та може, пощастить зі смертю.
Можливо, це буде не скоро.
Я обіцяю їх всіх вбити.