Лілія
Укриє сутінь ніжним сяєвом кімнату,
І вже сапфірна спалахнула ніч.
П'янка лиш лине стрічка аромату,
Немов прозорий, невагомий клич.
Ці білі квіти в кришталевій вазі -
Тендітні й ніжні, мов дівочий сон.
Вона їх полюбила не одразу,
Та пелюстки узяли у полон.
... Схиливши тихо голову спросоння,
Букетом знов милується дівча.
Вона ж, сердешна, вже на підвіконні
Повільно догорає, мов свіча.
Нагадують ці квіти, мов востаннє,
Про спогадів безжалісних струмок,
Про перше нерозділене кохання
І пурпуровий кленовий листок.
...Кучері їй затьмарили обличчя,
В очах зелених туга майорить.
Оця кімната... Тут все так незвично,
З ілюзій дивних виткана ця мить.
... Їй вже весна сімнадцята минула,
В її житті ще й досі "нічия".
Лише єдине й досі не забула:
У білих квітах - там її ім'я.
2021-11-14 19:38:55
0
0