Любій матусі
І знов візьму блокнот... І вже готова Слова любові вкотре написать Людині рідній... Їх напишу знову - Того, що усно вже не розказать. Просочені сторінки ці сльозами, Уривки пломеніючих тут фраз, А зараз я вірша пишу для мами, Бо мріяла, та ще не встигла написать. Товаришкам вірші я присвятила, Коханому, кумирам... Словом, всім. І лиш тепер - матусі рідній, милій, І всю любов я викладу у нім. Можливо, мама зовсім ще не знає, Що так вона для мене дорога... Іще не встигла я тих слів сказати, Що от-тепер виходять з-під пера. В моїм житті були падіння й злети, Та пережила я їх не сама: За успіхи мої мама раділа, А як була не так щось - помогла. Боялась я... Боятимусь й повіку, Тих чвар, довіру що вбивають нас. Надходить вже пора усе змінити, Ну що ж, а от тепера - саме час. Нема такої рідної людини... По цілім світі.. От нема - і край. Найкраща в мене мама! І єдина! Яку б ти іншу в світі не пізнай..
2018-11-23 17:08:26
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Ангеліна Пилипенко
так, дякую) певно, опечатка, старий добрий Т9 як завше за своє😅
Відповісти
2020-12-30 19:22:43
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
104
8
12139
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4617