Кохання...

Анна-Марія Фокк

Буває так, минають роки Минають зими і літа І вже старі маленькі кроки Рахують від початку до кінця Вони кохали і боялись Страждали, вірили в дива Сміялись, тихо обіймались І не кидали на вітер слова Вони отак дивились в очі Шукали щастя й простоту І забирали всі невдачі І всю погану чорноту У них такі невинні очі Серця невинні і душа У них кохання було справжнє Це перевірили літа І до сих пір ті їхні очі Кохають, марять і живуть У них були безсонні ночі І їхні рани заживуть Вони кохали тихо, мовчки В вишневім саді, уночі. Щоби не бачили ворожі Пліткарські чорні язики Як тільки півень нову пісню Почне співати з-за рання Розбіглися як сірі мишки Вони додому, бо пора Настав тяжкий час, хлопці служать Дівчата плачуть й лиш одне Благають бога, щоб вернувся Журба і біль тоді мине. Ідуть роки, він не вернувся Страждає серце і душа Батьки знайти в селі такого Заможного молодого юнака... Вона змарніла, очі чорні Із них вода все йде і йде А він вернувся, так вже в неї Дитяток четверо росте І він образившись на неї Другу узяв у дружини Він не кохав лише помстився І шкодував щохвилини Вона дивилася на нього Змарніла, хвора, не жива І розуміла- Вже нічого Не змінить навіть розмова... Минали роки нещасливі Вони дивилися здаля Здавалось наче випадкові Писали погляди слова І так пройшла, минула юність Минула молодість їхня Вони забули про образи Але залишились слова Вони не бачилися довго І сум з'їдав їх день за днем І не знайшли вони нікого Хто б серце розбудив вогнем Пройшли роки, вони зустрілись Онуки, діти- не дарма І погляд їх, слова і дії Лиш говорили- кохання! Уже недовго їм зосталось Минають роки не дарма І їхня молодість здавалось Вже в старості пише слова Розмови, посмішки, обійми Усе вони наздоженуть Вони забудуть біль і сльози Бо їхні рани заживуть...

2024-02-01 12:44:33

8

0

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

2336

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11235