Війна
Анна Фролова
Моя Україна - широкі лани, Тополі високі, та рідні степи. Ти для мене одна Батьківщина на світі, Верби та калини тут хиляться віти. Тяжкая годинонька нині настала, Російські війська на тебе напали. Терзають тебе, як шакали, як звірі, Нищать села, міста, що скорить не зуміли. І діток малих вже загиблих багато, В ріках крові і сліз вже міста потопають. Та недаремно ті сльози течуть: Ви сповна пізнаєте всю нашу лють. За сльози та смерті дітей, матерів Вас кожний відправить до пекла усіх. Хто суне сюди, то хай зна перш за все - Що йти слід за руським йому кораблем. Молюся за тебе, моя Україно, Ми зараз усі, як ніколи єдині. Молюся за всіх, хто тебе захищає, Хай кулі ворожі їх не займають. Хай згине той ворог, що нині посмів Нас убивати на нашій землі. Настане, я вірю, наш день Перемоги, Адже нас не скорити нікому ніколи. © Анна Фролова, 11.03.2022
2023-03-02 14:16:55
3
0
Інші вірші поета
No renuncian, queriendo (por los motivos del filme con el mismo nombre Малюнок Горобець (дитячий вірш) Загиблим захисникам
Інші поети
Marry Dead
@marry_dead
Лео Лея
@lesya_yurp
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3223
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12187