Загиблим захисникам

Анна Фролова

Собою ви закрили рідний край Від куль ворожих і ракет смертельних. І душі ваші вже злетіли в небеса, Звільнившись від тортур і мук пекельних. Вас на колінах зустрічаємо востаннє І шану віддаєм за подвиг ваш. Ви повернулися додому в домовині, Щоб інші могли жити замість вас. Ще зовсім молоді та юні хлопці, Журавликами в небі вже летять. І криком журавлиним кличуть, просять, Щоб пам'ятати їх, не забувать.

2023-04-23 16:35:39

Інші вірші поета

No renuncian, queriendo (por los motivos del filme con el mismo nombre Війна Покинутий храм Горобець (дитячий вірш)

Інші поети

Alejandro

@AlejoVilleda

Ren

@Panda_4010

@follower_number_0

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

2220

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12440