Листопад, 798 нового літочислення

Фрай відчув хвилювання і радісне передчуття навіть ще не до кінця зрозумівши де він. Озирнувся - все правильно. Медово-лимонний луг, трава, якій ніколи не судилося стати стернею, бездонне небо за хвилини до заходу Сонця.

- Ліде? - з надією протягнув він.

Вона як завжди непомітно з'явилася у нього за спиною.

-  Мільйон раз говорила, Фрай, я - мама, а не наставник, - розсміялася тендітна жінка, неймовірна красуня, із глибоким, мрійним і трохи втомленим поглядом.

- Мені доводиться називати “ліде” іноді і зовсім не достойних людей. Я ненавиджу ліде-мечника, він… погана людина, але я підкоряюся йому, і не сперечаюся. - презирливо зморщив ніс хлопчик.

- І тому, ти - великий молодець, не зли батька зайвий раз. - Мати закотила очі і посміхнулася.

- І тому, я - великий лицемір. - роздратовано передражнив її Фрай.

- О ні… Фрай… ти - не лицемір - сміх мами розлився лугом так дзвінко, що Фрай мимохіть посміхнувся. - Чутки про твої “подвиги” доходять навіть до мене, в ізоляції. Не сподівайся, що твій батько підхопить серцевий напад, якщо ти будеш доводити його, це марні мрії..

- Я знаю. - серйозно сказав хлопчик. А потім похмуро додав: - Я перевіряв.

- Мама засміялася знову.

- Я рада, що ти вчишся, але мене засмучує, що ти витрачаєш сили Дару на дурниці.

- А мене засмучує, що крім Дару мені дістався мій батько. Це ціле прокляття. - сумно зітхнув хлопчик.

- Із сьомим Днем Народження, малий зухвальцю. - перевела тему мама.

- Я знав, що сьогодні буде тренування, - очі хлопця стали хитрі, мов у лисеняти. Ти завжди зявляєшся на мій день Народження. Ми не бачилися майже два місяці. Ти себе погано почуваєш?

- Мені потрібен час, щоб відновити сили, це нормально, Фрай. - надто швидко, ніби виправдовуючись проговорила мама. Хлопець це помітив.

- Щоразу тобі потрібно більше часу.

- Ти дорослішаєш і тренування з тобою щоразу стають складніші.

- Батько не здогадується? - з тривогою в голосі запитав Фрай.

- Твій батько, хвала Абсолюту, є феноменальним невігласом. - невесело посміхнулася мама.

- І це його і погубить. Я йому говорив, що ще не пізно, ще все можна змінити. якби ж він тільки слухав когось, крім свого хворого на голову радника.

- Фрай, після останньої такої розмови ти два тижні не міг звестися з ліжка. Він знову накаже тебе відшмагати, якщо ти будеш говорити про Принца та зречення з престолу.

- Я бачив лінії ймовірності на власні очі. - вперто гнув своє Фрай. - Існує ймовірність, що він мене почує. Тому навіть якщо він своїм посіпакам накаже мене забити на місці, мене це не зупинить. Ми всі приречені, якщо не повернемо Принца на престол. Оні просто перетворять наш світ на пепелище. Про що він взагалі думав, скидаючи Престол Неба? Чого він добився?

- Оні? - мати посміхнулась - Ти часу надаремно не втрачав. Дістався до Історії Непамятних Часів?

- У замку неймовірно нудно. - протягнув хлопчик. - Ліде-наставник не знає нічого, крім геральдики, яку я вже знаю краще за нього. Батько змушує спілкуватися з однолітками дворянами, не хочу здатися зарозумілим, але неесперні діти у сім років ведуть себе на чотири.

- Ти справді звучиш зарозуміло, Фрай. Нееспери - це суть нашого буття, це - наше призначення, це те, задля чого ми - еспери.

- Знаю, знаю - сумно зітхнув хлопчик, і незамислюючись повторив в мільйонний раз стару, як світ догму: - Нееспери перед усім. Еспери створені Абсолютом, щоб за допомогою Верховного Векторату Часу захищати, оберігати та приумножувати спокій.

- Як можна приумножувати спокій, Фрай? - здивовано запитала мама.

- Не знаю. Сам придумав. - хлопчик дуркуваав уже не ховаючись.

- Помітно. А тепер давай серйозно. Припини злити батька. Твої наміри достукатися до його свідомості благородні, але намарні.

- Я бачив лінії ймовірності. - втомлено, в мільйонний раз повторив Фрай. - Там існує така ймовірність. Я відчував її так, як зараз відчуваю твою присутність.

- Якби ж у нас був доступ до Архібібліотек… - зітхнула мама. - Тобі так багато треба навчитися.

- Якби ж то його Милість король Геральт-Вільхельм Дібберт вмів читати, а не тільки розмахувати мечем, можливо і в нас би була бібліотека - закотив очі Фрай.

- Твій батько вміє читати. - думаючи про щось інше механічно відповіла мама.

- То хай хоч раз скористається цією неймовірною надсилою.

- Немає слова “надсила” .

- Уже є.

Мати роздратовано глянула на хлопчика і той замовк.

- Існує теорія Множинних Вимірів, - почала урок Ліде. Тепер уже Фрай не посмів би перебити її, навіть якби побачив батькового радника у бальній сукні за її спиною. - Згідно з цією теорією для багатьох подій у Трьохвимірних системах, однією - але не єдиною - з котрих є Земля, існує ймовірність того, що вони відбудуться. Це те, що вмієш відчувати ти, хоча це називається не відчувати, а мати здатність детектувати для подальшого корегування елемента сингулярності через простір Множинних Вимірів. - мати побачила в очах сина запитання і зупинилася. - Запитуй, Фрай.

- Якщо я можу детектувати що б там не було в Множинних Вимірах, це значить, що я можу сягати Множинних Вимірів? - здивувався Фрай.

- Так, тому ти, коли виростеш і набудеш всіх свої умінь будеш вважатися Еспер-Абсолют. Що значить, наближений до Абсолюта. - Ліде мовчала, даючи хлопчику час осмислити сказане.

- Ти Еспер-Абсолют?

- Так. Отож, - продовжувала мама. - Є події, які ймовірно відбудуться і події які відбудуться обов'язково. У теорії Множинних Вимірів такі події будуть називатися Абсолютно Визначеними Подіями, або Фатум. Але на практиці будь-який Абсолютний Фатум є сумнівним.

- Як так?

- В реальності всі ці події нашаровуються, перетинаються і інтерферують. Розумієш як це - інтерферують?

- Так. Заважають іншим подіям, змінюють частково інші події або посилюють чи зменшують ймовірність. Як камінь у воду. - охоче пояснив термін Фрай.

- Саме так, молодець. - похвалила мама, хлопчик гордо посміхнувся у відповідь. - Всі варіанти майбутнього називають поле ймовірностей певної системи. Поле може бути ширше і вужче за діапазоном, залежно від чинників, які впливають на його ймовірність, а може сильніше і слабше, залежно від того наскільки ймовірною є та чи інша подія. Цей фактор поки що відсутній у твоїх передбаченнях.

- Поки що? - перепитав Фрай, від цікавості забувши навіть про ненависний з першого дня свого існування “мовчи поки не спитали” принцип.

- Так… в тебе буде це вміння - розуміти величину ймовірності… але трохи пізніше… - сумно зітхнула мати.

- А що мені треба зробити, щоб його отримати? - знову не втримався Фрай.

- Тобі, хвала Абсолюту не доведеться робити нічого.

- Тоді ж як?

- Ти його… так би мовити… - мати завагалася, підбираючи слово, - успадкуєш.

- То я генетично його від тебе успадкував і мені треба підрости, щоб його набути? - перепитав Фрай, не розуміючи в чому підступ і чому так неохоче про це говорить матір.

- Поки що можеш вважати, що це так.

- Ти мені сказала не все.

- Є правда, яку краще не знати Фрай.

- Це дурниця. Завжди краще знати.

- Хто-хто, а ти зрозумієш дуже скоро наскільки ти помиляєшся.

- Що ти маєш на увазі?

- Настане той день, коли ти не захочеш знати свою долю і долю інших, близьких тобі людей, коли слово “невідворотність” ляже свинцем на душу. - лагідно і дуже гірко посміхнулася мама. Фрай замислився і опустив голову.

- Малоймовірно. Краще знати, Ліде. - підняв бездонні очі на маму Фрай, намагаючись прочитати в її погляді те, що залишилося несказанним.

- Упертюх. Ми відступили від теми. В полі ймовірностей системи важливо не тільки знати можливі варіанти майбутнього, а і чітко розуміти наскільки високою є ймовірність. Розрахувати.

- І який же геній в змозі прорахувати всю цю систему? Ти ж не хочеш сказати, що ти на це здатна? Це практично неможливо.

- Ні, не хочу і ні, не здатна. - усміхнулася мама. - ти висловився не зовсім точно. Це не можливо для нас, тому що ми надто мало живем, і при цьому кожну секунду, поки ми живемо, система також змінюється, роблячи наші розрахуннки безглуздими. Це якщо розглядати нашу тривимірну систему. А тепер спробуєш спроектувати цю проблему на Систему Множинних Вимірів, або просто Всесвіт? Скільки абсолютного часу не займав би розрахунок, майже завжди існує можливість повернутися в те місце і час, з якого він почався. Де він актуальний та релевантний.

- І втрутитися в майбутнє?  - уточнив Фрай.

- Я дивлюся ти зрозумів. - здивовано підняла брови мама.

- Тебе це дивує? - обурився хлопчик.

-Тобі хоч цілих сім років, але ти ще й досі малий - піддражнила мама.

- Але якщо це не може прорахувати ніхто із нас, то хто тоді прорахує для мене в майбутньому? Хто прораховує для тебе? Абсолют? Верховний Векторат Часу?

- А відповідь на це запитання тобі доведеться знайти самому. - підморгнула мама сину. - Щось ми забазікалися з тобою. А час спливає безжально. Пора починати. Готуйся.

- Я так і не навчився ставити блок, Ліде. - Більше всього на світі Фрай ненавидів визнавати, що чогось не зумів, підвів. Йому було неймовірно соромно.

- Нічого Фрай, все в тебе вийде. Твій шлях ще тільки починається.

 Хлопцю на секунду здалося, що він почув смуток у маминому голосі, але коли він підняв голову і подивився на неї, вона стояла в ореолі рудого палаючого волосся і посміхалася ніжно і трохи розгублено.

А потім були години тренувань, але те все - уже не важливо, адже випав шанс побути з мамою. А таке траплялось не часто.