Серпень, 795 нового літочислення

Сонце заливає луг лимонним, вязким як патока, сяйвом. Напівсуха серпнева трава схиляється важко до землі, колоситься та вилискується хвилями, тягнеться кудись за обрій. Де-не-де, немов горошини по полю, розкотилися розлогі дерева.

Спокій. Радість. Прогулянка. Вродлива жінка з довгим хвилястим вогняно-рудим волоссям посміхається хлопчику ясно та журливо. В її погляді - безмірна любов. Хлопченя стрибає по траві розмахуючи палицею-мечем. Хлопченя - лицар. Це одночасно і смішить маму, і додає ноту смутку в безтурботний погляд. Малюк пірнає у море трави, і та накриває його майже з головою, розкриває руки назустріч вітру - і легко, і вільно мчить кудись вдаль… Вільний… Фрай…

Сухі галузки забилися в його скуйовджене волосся, хвилясте - як у мами. Воно розметалося по плечах каштаново-бронзовим безладом - колір волосся батька.

У жінки змінюється вираз обличчя, вираз безтурботності заміняє смуток. Щось зовсім безрадісне спало їй на думку, вона опускає очі - не дивиться на сина.

Боротьба з бурянами тим часом входить у запеклішу фазу:

- За світло!!!!! За Принца!!! За Престол Неба!!!

Мати здригається, як від удару.

- Фрай?

Малюк вгамовується, опускає патик та зводить на матір очі.

- Скажи-но, Фрай, що таке Престол Неба?

- Ну… - хлопчик замислено притих, намагається підібрати слова, пояснити. - Це можливе і найправильніше майбутнє Терри.

- Ти знаєш майбутнє Терри? - зацікавлено посміхається мама - тільки б не сполохати сина, не відлякати тривогою в голосі - він має завершити думку.

- Так. - очі дитини стають серйозними. Стародавні очі на дитячому обличчі - прекрасний і стародавній янгол.

- Принц, нащадок Короля, обраний Верховним Векторатом Простору та Часу повернеться на престол, і у Терри буде майбутнє, і буде менше монстрів, і голоду, і смерті… - задумливо, але осмислено веде далі Фрай.

- То це ж трапиться через багато-багато років, навіть тисячоліть, правда, мій світлий? Чому ж тобі спало на думку зараз пограти в цю гру? - обережно-настійливо розпитує мама.

Хлопченя замислено копається палкою в билинках під ногами, розшукуючи та бачачи там щось, що доступне тільки йому.

- Не вмію сказати звуками… Їх немов би два - вони дзеркально-однакові і зовсім різні, я відчуваю обох і там я є… Я є в трьох з них, але, я - то я - тільки в двох. - плутається в думках та словах, повільно вербалізує почуття Фрай. - Я ляпаю хаос знає що, так мамо? - винувато підіймає очі на маму.

- Ляпаєш хаос знає що? Хто з тобою так говорив? - насторожилася мати.

- Батько. Кожен раз, коли я його намагаюся попередити. А потім говорить погані слова на мене і на тебе, говорить, що ти ростиш зрадника.

Хлопчик різко замовк. Я радий, що ми тут. Тут - ми на волі…

- Так, Фрай… але знаєш що? Я тепер буду з'являтися частіше. Я обіцяю.

- Добре. - Фрай посміхнувся так, як вміє тільки він - губами, очима, і, здається душею.